-         Устинко, не ходи боса по плитці! Бачиш, я тут тільки взута ходжу.

-         Я вже прийшла з балкончика і скинула свої ґумові тапочки

-         Добре, але тут не ходи

-         Але я в ґумових шкарпетках

-          :) шкарпетки не бувають

Ти рота відкрив, наче той чебурек

І слізно благаєш : «Кам бек».

Вирує життя журавлинним ключем…

Не можна кохати нікчем.

(колисись давно, коли смажила чебуреки, написалася така дурничка

 Перед обідом йдемо з Устинкою (2,3 рочки) додому. Дитина не хоче йти ніжками, а я не дуже хочу брати на руки, бо напередодні зробила якийсь різкий необережний рух і підступно болить спина.

Задурюю: "А давай хто перший добіжить до білого Строена?" (що означає: я йду за руку з Устиною, а вона біжить ;))

Устина наполягає на своєму:

Ось така дівчинка вмостилась у рожевій рамці, яка сумувала за наповненням. Ніби пасують одна одній? :) 

Холодний,

як залізо, ранок

морозить щічки.

Іде до школи

сонна пташка,

та ні -- Марічка.

Готувала восьминога вдруге. Знову не розчарував. Через брак часу і різноманітність рецептів та способів приготуванння, було важко на чомусь зупинитися: одні радять не солити, покласти в холодну воду і тільки довести до кипіння, щоб не затвердів, а далі йдуть довгі списки інґридієнтів і способів приготування, інші радять щось зовсім протилежне -- солити воду, варити кілька хвилин. Хтось пише налити достатньо води у каструлю, інший -- якнайменше, краще, щоб у своєму соці.

Красивих і пам’ятних місць у Відні багато. Й тижня мало, щоб обійти все. Та якщо вже «хіти» екскурсійних програм відвідані або якщо доля когось занесла на околиці австрійської столиці, то є у 22 районі Відня мила місцина – квітничок Hirschsteten, який зможе познайомити з різноманітністю рослин і квітів нашої планети. Є на території квітника тематичні сади-городи, Пальмовий будиночок, селянська садиба минулих століть, невеличкий зоопарк.

Тематичних садів (городів) є тут чимало.

Устриці. Кирпаті, непримітні за своїм виглядом молюски.  "І як люди додумались, що таке можна їсти", - пожартувала щодо їхнього вигляду в один з наступних "французьких" вечорів наша знайома.

Для когось устриці -- делікатес, для мене -- новинка. Чи не в перший день перебування у Франції не стрималась і купила, хоча йшла за молоком для дитини. Придбала упаковку молюсків у маленькому магазинчику (в першому ліпшому через брак варіантів). Згодом виявилось, що вони протерміновані -- з добрим запахом, щільно закриті, та термін вийшов не день і не два тому (маю погану звичку -- не вникати вчасно в циферки... ). Сумно було з ними прощатися,  та невдовзі роздобули свіженьку "партію".

Куштувати устриці вирішили в класичний спосіб -- сирими, а відтак живими.

Одного разу дворічна дівчинка Устинка побачила на дитячому майданчику равлика. Равлик так сподобався їй, що вона не змогла з ним розпрощатися, а вирішила взяти додому. Марними були вмовляння мами:"Йому буде в нас сумно, ми забираємо равлика від його друзів і родичів". "Ні, він йде з нами", - наполягав малюк. "Ну гаразд, але потім ми його випустимо",- пішла на поступки мама. "Уйя, уйя!"- торжествувала мала впертюха. Мама дівчинки в голові мала таємний план: згодом переконати дитину і випустити равлика або коли дівчинка забуде про равлика, випустити його на волю.

Та дівчинка не забула про свого равлика і на наступний день на дитячому майданчику вигукнула: "О, мамо, подивись - Устинкин равлик!"

І тут мама зрозуміла, що насправді вона забула про равлика, якого тимчасово поселили на балконі. Напередодні Устинка дбайливо поклала його в горщик, у якому росла цибулька.

"Йдемо на гойдалку! Вчора ти не гойдалась", - запропонувала мама.  "Так, йдемо! І Устинкин равлик теж не гойдався", - погодилась мацьопа.

Кілька хвилин гойдались разом дівчинка і равлик,