В міському потягу

Наш Малюк Додати коментар

В метро. Я і малюк. Нам рік і три. Все, як завжди — заходимо у потяг, Устинка проягує до мене рученята, мовляв, бери мене на руки, ми вмощуємось у не дуже зручних сидіннях. За кілька хвилин дитина зі всіх сил тягнеться до поруччя, тримається, мов доросла, що приносить неабияке задоволення. Бере мою руку — теж кладе на поруччя. Тішиться, ділиться радістю зі мною, зі сторонніми людьми навпроти. Минає хвилин десь чотири — сідає мені на коліна, хвилину-дві дозволяє розповісти що там за вікном проїжджаємо. Знову все спочатку — поруччя, радість…

І тут в нашу традиційну ситуацію “безцеремонно” вривається чужий дядько, який “нахабно” сідає поруч в той час, коли Устинка присіла на мить мені на коліна (скористався “підступний” моментом). Устина чемно сидить, розглядає того пана. Здавалось, переключила свою увагу на інше.

Зупинка. Незнайомий дядько виходить.

“Ух”, – пожвавився настрій у малюка і по ще теплому від дядька кріслі своїми черевичками зі слониками прямує до улюбленого поруччя!

вересень, 2015
Зображення: тут
0

Залишити коментар

*


3 − 1 =

Ви можете використовувати ці HTML теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>