Відень

Очима українки: десять вражень від Відня

Відень – дивовижне і доволі зручне для життя місто, яке відкривалося мені день за днем, і не завжди з очікуваних ракурсів. Деякими своїми враженнями, маленькими особистими “америками” нещодавно поділилася на Міграційному порталі “Навігатор”, де був опублікований нижчеподаний матеріал. Кому цікаво – знайомтесь…

 

 

Перше знайомство з Віднем відбулося кілька років тому – це була коротка туристична прогулянка, яка відкрила мені красиве і розкішне європейське місто. Дещо розбалувана дивовижністю і архітектурою рідного міста Львова,  з тисячолітньою історією, я, здебільшого, спокійно сприймаю такі відкриття. Та вже невдовзі життя підготувало сюрприз і відкрило дорогу назустріч пригодам, а ми – я і мій чоловік –  люди охочі до мандрівок, піддалися спокусі і подалися до Відня вже не з туристичною метою.

Живучи у столиці Австрії вже майже рік і бачачи місто «зсередини», мушу визнати, що Відень здивував і продовжує дивувати…

1. Неймовірно, та воду тут можна пити з-під крана.

Питання води привернуло увагу відразу. Уявіть собі вираз мого українського обличчя, коли знаходячись у приміщені вбиральні довелось спостерігати картину – викладачка курсів німецької мови спокійнісінько набирає воду з-під крана в пляшечку і п’є її. Шок. Та виявляється, що вода на кухню потрапляє прямісінько із гірських джерел, відповідає усім світовим стандартам, не має запаху, кольору, є смачною та поживною. Довго довелось долати психологічний бар’єр і переконувати себе, що така вода придатна для пиття. За кілька місяців ситуація «втряслась». Зараз не бачу жодних проблем попити водопровідної води чи безкоштовно попросити її у кафе.

Колись моя бабуся, приїжджаючи зі села до нас у місто, часто нарікала на хлоровану воду, мовляв, шкіра негладка у неї після вмивання нашою водою. Я тоді, ще школярка, жартувала, що у 80 років шкіра гладкою не буває.

Та зараз, коли повертаюся на триваліший період з Відня додому, то вже добре розумію слова бабусі і не раз їх згадую, проводячи рукою по поверхні щоки.

2. Спортивна культура шанується.

Бігати, займатись іншим видом спорту, у Відні надихає сама атмосфера – береги Дунаю і інших водних артерій міста супроводжують акуратні доріжки, по кілька разів на рік у місті відбуваються бігові марафони різної складності тощо. Бігає як молодь, так і люди поважнішого віку. І неважливо ранок це, день чи вечір – завжди можна зустріти небайдужих до свого здоров’я людей, які вирушили на пробіжку.

Дуже популярним серед австрійців є ще один, на перший погляд, дивний вид спорту – так звана північна ходьба. На свіжому повітрі здійснюється прогулянка за допомогою двох палиць, які є подібними на лижні. Спостерігаючи збоку, здається, що це не спорт, а самонавіювання чи якесь непорозуміння. Та прихильники цього спору стверджують, що при такій ходьбі працює 90% м’язів людського організму.

Про велосипедний рух і про те, як тут все гарно облаштовано для велосипедистів годі й казати – доріжки, світлофори, безкоштовні прокати на годину і т.д.

3.Громадський транспорт – п’ять балів за п’ятибальною шкалою.

Мабуть,буде зайвим говорити, що тут громадський транспорт їздить за графіком. Особливо вражає добре продумана транспортна мережа – навіть з кількома пересадками легко добратися у будь-яке місце.

Найдешевше користуватися річною карткою. Раз у рік купуєш і їдеш куди хочеш, на чому хочеш і скільки хочеш, але в межах однієї зони – тобто в межах Відня.

У жодному випадку не треба доводити ситуацію до штрафу, адже він становить майже третю частину річного проїзду – 100Є. Інша справа, коли картку забули вдома, тоді штраф – в районі 7Є. Контролери за кілька хвилин переконаються чи є ви у базі даних і тоді виписують квитанцію на меншу суму.

4. Люди тут читають.

Не можна сказати, що у нас все аж так погано і нема охочих до цікавої книжки… Та неозброєним оком видно, що у Відні читають люди більше. І стосується це теж усіх вікових категорій. Читають електронні книги, читають у старий добрий спосіб паперові книжки, читають газети, читають сидячи, читають стоячи – очікуючи на зупинках чи їдучи в транспорті, читають в парках, читають навіть «на ходу»… Важко описати наскільки це приємна для спостереження картина!

І якщо в моїй голові кілька років жила думка про те, що електронні засоби масової інформації витісняють газети, то у Відні ця думка згубилась, розсіялась, розтанула. Через кожних кілька метрів тут продаються газети, а у який спосіб – це вже наступний пункт даної розповіді….

5. Вражає чесність, порядність, порядок.

Коли до нас в гості приходять друзі, то спокійнісінько залишають дитячу коляску в під’їзді. Деякі служби доставки, коли приносять посилку, замовлену через Інтернет, просять піти заплатити за неї на пошту.

Забувши особисті речі десь у громадському місці, є велика ймовірність знайти їх у залишеному місці. Нещодавно знайома з Монголії розповідала як втратила свій мобільний, то невдовзі поліція його повернула власниці, побажавши більше не губити.

Щодо поліції, то теж окрема розмова. Двічі за останній місяць стала свідком, як молоді, спортивно підтягнуті поліцейські, наче у якомусь фільмі, бігли за правопорушниками. У двох випадках успіх був на боці правоохоронців.

«Старожили», вихідці зі східної Європи, пригадують, що ще років двадцять тому у селах можна було придбати продукти без продавця – на прилавках лежав розкладений товар з цінами, а покупець приходив і самостійно купував товар, залишаючи гроші у потрібному місці. З напливом іноземців, кажуть, ситуація змінилась не в кращу сторону. Це стосується як і  крадіжок, так і порядку на вулиці. Щодо порядку, то хвилює питання: як же тоді було раніше, якщо і зараз любо глянути довкола? Та, водночас, згадуються розповіді корінних мешканців Львова, про те, що у часи Австро-Угорщини тротуари у місті мили! Ось такі вони австрійські порядки…

У метро їжджу вже не так насторожено тримаючи в руках сумочку, як це було в громадському транспорті рідного міста і в перші місяці перебування у Відні – минулося, та в жодному випадку не закликаю до зайвої безпечності. Випадки насилля бувають всюди, а крадіжки і поготів…

А щодо продажу газет, то практикується доводі несподіваний спосіб. На вуличних ліхтарях, до прикладу, прикріплюється пакет з цупким поліетиленовим мішечком у якому є газети. Поруч знаходиться металева скринька-скарбничка, куди вкладаються гроші за газету. А можна і в зворотному порядку вчинити – спершу взяти газету, а потім залишити гроші. Ціна газети вказана на скриньці. Цікаво, як би працювала така схема купівлі-продажу у нас…

6. Відень – «острів» у зеленому морі

Приємно вражає Відень зеленню і своєю близькістю до природи. Навколо ліси і горбиста місцевість. Всередині міста – близько 280 парків та садів, багато дерев та декоративних кущів. Одним із найвідоміших парків є StadtPark, розташований у центральній частині австрійської столиці.

Запам’яталось мені одне з найперших вражень знайомого курда Чекдара від міста: «Відень – це не місто парків, а місто в парку». І це, справді, вдалий вислів.

Ближче до околиць можна зустріти лисицю, представників сімейства куницевих, борсука. Береги Дунаю населяють лебеді, качки, чайки, крілики, пробігають часом і пацюки. Знайомі, які працюють у Міжнародному Віденському Центрі,  розповідають, як з вікон хмарочосів спостерігають за оленями, що пасуться неподалік.

Щодо собак і котів, то безхатьків тут не зустрінеш. Домашні улюбленці коти вулицями Відня гуляють у нашийниках, де міститься спеціальна капсула з інформацією про тваринку. Зі собаками тут гуляють на повідцях, а для вигулів є спеціально відведені огороджені місця.

7. Романтичне спілкування з офіційними установами.

Якщо у когось виникла ностальгія за листуванням – приїжджайте в Відень. Тут досить поширене листування, правда, не приватне. А державні установи, банки, перевізники охоче надішлють поштою потрібну довідку, річну картку на проїзд, повідомлення і т.д. До прикладу, у такий спосіб надсилала документи на вступ до Віденського університету – це чи не єдиний можливий варіант.

8. Самокат як засіб пересування.

Бачити дітей на самокатах – картина звична, але іноді проситься посмішка, коли на самокаті зовсім дорослий дядечко, який страждає від зайвої ваги, або зовсім не по спортивному вбрана тітонька. Та австрійці собі цього до голови не беруть – темп життя швидкий, часу мало, то всі засоби добрі. І це  не поодинокі випадки, а доволі звична практика долання відстаней, яка ні в кого не викликає здивування.

9. Неділя – вихідний для торгівлі.

Чи багатьом в Україні сподобалась би ініціатива вихідного дня у неділю в супермаркетах та інших місцях продажу продуктів? А скільки незадоволення викликала неможливість купувати алкоголь після 22.00 год. у кількох містах України, в тому числі і Львові?  У Відні не те що алкоголь, а починаючи від 19.30-21.00 год. і до 8.00 год. ранку не купиш взагалі ніяких продуктів – магазини в цей час вже зачинені. Спочатку такий порядок дратує, далі ти розумієш що нема іншого виходу, окрім змиритись, а згодом, коли з самоорганізацією ситуація йде на лад, це починає подобатись…

Цікавим прикладом є і робочий графік пабів, барів, ресторанчиків –  якщо багато з них у п’ятницю, суботу працюють до пізнього вечора чи середини ночі, то в неділю все зачиняється швидше. Мабуть хвилюється місто, щоб важкий день понеділок не видався для городян ще важчим…

10. Тут дарують посмішки.

На завершення хочеться сказати про позитивний і теж незвичний момент. Тут прийнято усміхатись. Зустрілись поглядом з людиною напроти  – у відповідь найчастіше отримаєте милу посмішку. Ненароком зачепили когось у транспорті наплічником – у відповідь розуміння. І так далі і тому подібне. Ввічливість, вихована з пелюшок. Постійні «дякую», «прошу», «будь ласка» і це зачаровує…

Люблю своє сивочоле рідне місто Лева і ніколи не мала намірів чи мрій переселятися звідти. Та наразі життя повернуло так і повернуло в непогану сторону – жити у Австрії доволі приємно і цікаво. Те що дорого, то вже слова з іншої пісні…

Ірина Федоришин, спеціально для “Навігатора”

Facebook Коментарі

Comments

Галина Михайлик
Жовтень 23, 2013 at 9:01 am

Наче й побувала разом з Вами у Відні! Дякую, Іринко!



    Жовтень 24, 2013 at 9:11 pm

    Я старалась… 🙂 Дякую, що читали…
    А коли надумаєте побувати у Відні, то давайтесь чути! У Львові вдалось зовсім бігло познайомитись, але хочу вірити, що не востаннє…



Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.