Хорватія, якої забагато не буває.

Подорожі 2 коментарів

Як правило, любов з першого погляду, то не моє, але про які правила можна говорити, коли йдеться про любов?! Хай мова і не про людські стосунки, а лише про трепетні відчуття до одної із слов’янських країн — Хорватії.

Це була одна з перших закордонних подорожей, можливо, тому так вразила, а, може, коли в тебе так званий квітково-цукерковий період в стосунках, коли з тобою їдуть надійні люди, то і зона відчуження видасться раєм, але після першої подорожі (як і згодом після четвертої) було бажання повертатися знову і знову.

Вибрались ми в Хорватію таким собі милим тандемом —  Таня (моя подружка, з якою я вже більше, ніж півжиття знайома), Іра+ Ігор. За вікном хизувався своїми квітковими бочками початок червня. Місцем першої зупинки була Угорщина, яка непривітно зустріла нас зливою і холодом, але то пусте — прогулянка вечірнім Будапештом відбулась, вечеря в затишному місці зігріла наші тіла і душі. Хоч і довелось викинути поламані парасолі, сушити волосся в туалеті до сушки і чекати поки одяг висохне на нас ;) – настрій від цього тільки покращився.

Вранці вирушили далі — дорога довга, море манило… Хоча зробили ще невеличку зупинку в Угорщині на озері Балатон, яке є найбільшим озером у Центральній Європі (див. фото вище).

Розмови, співи в дорозі, експерименти зі зачісками, допомагали коротати кілометри часу. Та таки радісно дочекалися моменту, коли “Dobro došli!” –  сповістив хорватською під вечір білборд, ласкаво запрошуючи туристів. Місцем призначення був Трогір, до нього ми добрались вже за ночі. Напівпритомно плюхнулись у ліжечка.

І наступив на землі ранок… Для когось ще ні світ ні зоря, для когось в районі 10 години (хвала дерев’яним віконницям, які допомогли продовжити ніч), але для усіх він був життєдайним і неповторним. У двох кроках від нашого будиночку хлюпало море, височіли сосни і рясніли маки на поляні. Ніби машина часу перенесла в минуле, в дитинство, в літо у бабусі. І цього вже було достатньо для глибоких радісних вражень.

Море ще було холодним, щоб наважитись поплавати, потрібно було добре і довго налаштовуватись. Кілька разів я цей подвиг зробила. Інші представники нашої невеличкої компанії були більш сміливими (Таня — ще та рибка, а Ігор  – хіба в нього був вибір?! ;) ) Але ніжились на сонечку вволю, хоча часом вітер хуліганив. Запаморочливі інгаляціії Адріатики робили свою справу — за день-два напружені перед поїздкою робочі будні, які далися взнаки поштиркуванням справа в грудях, канули в небуття :) .  До речі, у воді багацько морських їжаків, тому в перший день відпочинку купили відповідне взуття.

У час відпочинку затіяли собі кілька пробіжок лісом — не спекотно, хвойний ліс, навколишня краса  – спонукали на всі сто.

Закуповувались у заміському супермаркеті неподалік. Гарно смакували нам хорватські сосиски (на відміну від тодішніх наших), але морепродукти поза конкуренцією. Хтось займався сніданком, хтось — обідом, по ситуації, і ніби проблем з приготуванням їжі не виникало — ні ліні не було, ні часу багато не забирало. Таня була вигадниця №1 по салатах (і яблука, і манго, і що ми до них тільки не різали). А тоді зручно вмощувались на невеличкій терасі і милуючись морем поповнювали свої організми кілоджоулями, розмовляли, планували, розважалися. Іноді смакували щось у місцевих ресторанчиках, але здебільшого орієнтувались на власні кулінарні здібності. Одного разу швидше за все зайнялись браконьєрством (але в той час нам так не виглядало) — “наполювали” собі трохи мідій.

Так виглядали наші хорватські “будні”. Хорватів розуміли “сім на вісім”, але дуже тішились комунікації. Згодом захотілось розширити географію наших виходів…

До центру Трогіра — історичного містечка, яке занесене до списку спадщини ЮНЕСКО,  було кілька кілометрів, то найперше влаштували собі туди пішу прогулянку. Чорна хмара на синьому небі (після Угорщини) вже не дуже лякала, та й не стала прикметою засушена змія на дорозі (жартую).

Вузькі старі кам’яні вулички Трогіра  переносили у якусь давню романтичну історію. Пальми, вежа, набережна, човни, контрастне світло передвечірнього сонця — що тут казати… Навіть голуби і ті піддались атмосфері  – сиділи парочками і воркотали.


Друге за величиною місто в Хорватії — Спліт (найбільше в Далмації), мало нагоду, окрім щорічної навали туристів, побачити ще й нас ;) . Основною пам’яткою міста є палац Діоклетіана — мовчазний свідок часів Римської імперії, огляд якого забрав чимало часу і добряче подражнив уяву. Зустріли в палаці цікавого мешканця — маленького пташка, який на нас дивився з-під лоба, а ми на нього — трішки розгублено.

У інші дні були ще Плітвіцькі озера, Пула і інші невеличкі історичні містечка. Кульмінаційним моментом побаченого в Хорватії стали Плітвіцькі озера. Емоції, які тоді пережила важко описати, але я спробувала ось тут.

На завершення оглянули ще Пулу, місто і порт південного узбережжя Адріатики, яке є найбільшим у південній частині півострова Істрія. Тут знаходиться амфітеатр, один з найкраще збережених у світі.

Хорватія має все, щоб закохати в себе відпочивальників — що й зробила зі мною ;) . Серед подаруночків, які везли з Хорватії, були морські губки, які стали моїми улюбленими з того часу, лавандове мило і козячий дуже смачний сир.

Разу виявилось замало — думка знову відвідати Хорватію не забарилася. Наступні поїздки, можливо, були менш насичені, та не менш чудесні.

п.с.: Поверталися через Словенію і Австрію, з невеликою зупинкою у Відні.

© Ірина Шушняк-Федоришин

0

2 коментарів для Хорватія, якої забагато не буває.

  • kitVchobotyakh говорить:

    аналогічні емоції були і в мене після Хорватії :)
    і так кумедно – теж в Трогірі була :)

    • Ira говорить:

      О, цікавий збіг! :)
      Значить, нікому не наснились… ;)

Залишити коментар Відмінити коментар

*


+ 9 = 12

Ви можете використовувати ці HTML теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>