Манарола – казка на скелі

Подорожі 2 коментарів

Бути чи не бути, їхати – не їхати… Настирливі роздуми з періодичністю раз в годину відвідували нашу невеличку компанію, коли ми безтурботно ніжились на італійському узбережжі Середземного моря, і стосувалися вони подорожі у національний парк Італії. Мова йшла про Чінкве-Терре. З одного боку, миловидну місцинку видає Гугл, а з іншого… – внутрішній голос нашіптував про важкодоступність місця. Та перемогла жага пізнання просторів Європи.

Орієнтувались за годину добратись до призначеного пункту, з похибкою на дороги гірськими серпантинами, та ми і гадки не мали скільки адреналіну виплеснеться в кров і що екстрим та дорога у національний парк – синоніми. Їхали-мордувались години дві (хоча згодом і лік часу втратили, вже просто мріяли вибратись з тої дорожньої «халепи»). Раз у раз відкривалися заворожуючі панорами, раз у раз  завмирало серце перед новим поворотом, остерігаючись зустрічної машини, час від часу автівки, як ті козлики на місточку, намагались розминутися. Місця для паркування в обідній час були переповнені, найімовірніше через гарячу серпневу пору відпусток, хоча не виключено, що дивовижної краси містечко, яке відкрилось нам вже за кілька хвилин ходьби від паркувальної території, приваблює туристів увесь рік. В‘їзд на територію національного парку заборонений. Та й зон «трафіко лімітато», які обмежують в’їзд туристам, у італійських містечках не бракує.

Чінкве-Терре входить до світової спадщини ЮНЕСКО у складі п’яти сіл (міст). В перекладі так і означає: Cinque Terre – п’ять земель: Монтероссо-аль-Маре, Вернацца, Корнілья, Манарола і Ріомаджоре. Всі вони між собою з’єднані пішохідною доріжкою, як з’ясувалось пізніше.

Дорогою сюди ми (кого оминув тягар водіння авто) встигали роздивитися всюдисущі тут виноградники і оливкові сади.

Місце призначення мандрівки –  Манарола. На щастя, саме сюди,  після блукань, ми і змогли добратися. Кілька хвилин, щоб прийти до тями, а далі вже з кожним кроком дозрівала впевненість: так, сюди варто було їхати!

Чудо на скелях. Тут затишно і комфортно, тут романтично і екстравагантно, тут провінційно і в ногу зі сучасністю. Манарола є найдревнішим і найкрасивішим містечком зі згаданої п’ятірки. Часи тут ніби перемішались. А східці, що ведуть у місто, наче запрошують у одну велику домівку.

Оглядаючи місцеві красоти, минаємо милих бабусь на вузенькій вуличці, що  мило балакають одна напроти іншої (кожна на своєму порозі) і повністю ігнорують потік туристів, що розділяє їх раз у раз. Розглядаємо гостей міста, вгадуючи у них дітей найрізноманітніших національностей. Поближче до берега проходимо повз «припарковані» човни і рухаємось на зустріч пляжу. У спекотний день хотілося якнайшвидше скуштувати морської прохолоди.

Пляж тут маленький і не дуже зручний. Хто де може, там і примощується, кому де дозволяє сором, там і переодягається. Рушнички стелемо на скелястому виступі у крихітній гавані. І у воду! Упс… Тут дуже глибоко. Плавець із мене нікудишній, тому доброго по трошки – занурилась у водичку, проплила вправо, вліво і на берег…

Не встигли озирнутися, як швидко починало вечоріти…  Живописність панорами у рази помножилась. Захід сонця заворожував. Очі не втомлювались насолоджуватися красою, та час було подумати і про вечерю.

У рибацькому поселенні можна смачно і за доступними, як для Європи, цінами поласувати рибою і морепродуктами. Рибні страви пропонує більшість місцевих ресторанчиків. А фотоаргументи з різноманітною смакотою спокусливо переконують завітати на обід-вечерю у один із них.  Головне добре зорієнтуватися у закордонному меню – не наплутати із замовленням і завчасно не налаштовуватись (як це трапилось зі мною…).  Поки автор цих рядків замріяно і замиловано сиділа і чекала, старанно вимальовуючи в уяві замовлення: свіженькі мушлі з корисним їх вмістом, на кухні натхненно фарширували мушлі сиром… Закралась помилочка, яка змогла підпсувати фантастичний настрій… Та це, мабуть, побічні ефекти перенасиченого емоціями дня. До того моменту ще були не стерлися апетитні спогади від нещодавнього коктейлю з морепродуктів, які тут продають у зручних упаковках лише за 8Є.

Вечір вступав у свої права. Залунали акорди «живої» музики. Народ зручно вмощувався за столиками ресторанів… І хоча попереду на нас ще чекало повернення до тимчасового мандрівного гніздечка у Дейва Маріна, та хвилюватися після щедрих вражень ми вже не могли – на це не вистачало сил! Та й короткі дороги нас більше не приваблювали. Мовчазним рішенням був автобан!

Ах, Чінкве-Терре… Ах, Манарола… Казко на скелі!

© Ірина Шушняк-Федоришин 

Фотоматеріали –

“Мандівкою життя…”

0

2 коментарів для Манарола – казка на скелі

  • Уля говорить:

    Гарно що казки бувають не лише в повсякденному житті а й на скелі! ))

    • IRA_F говорить:

      :) В дитинстві дууже любила казки про принцес і підземелля і просто любила слухати (а потім читати) казки народів світу (основне, щоб побільше і щоб різноманітніші)… може зараз їх шукаю у житті :) )

Залишити коментар

*


8 − 4 =

Ви можете використовувати ці HTML теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>