Німецька мова (гумористична замальовка)
Воліла би вчити все, що завгодно, а тільки не німецьку мову! Навіть жаліла однолітків, які в шкільні роки мордувались над німецькою, в той момент, коли всі друзі поглиблювали мову туманного Альбіону. «Та кому потрібна та німецька? Англійська – ось де перспектива!», – роздумувала мовчки.
Але часом життя любить нам підсунути свинку в золотій обгортці… І вже я сиджу з підручником і наполегливо студіюю дойч, згадуючи «добрим» словом ідею перебратись до німецькомовної країни. Знати, то я знала, що німецька мене не мине по периметру китайської стіни, але що то так нелегко – хто би міг подумати, a коли побачила слово: zweitausenddreihundertachundvieryig*, відразу збагнула, що за фрукт ця німецька мова.
Поки робились перші несміливі спроби з опанування мови, потайки вже уявлялось, що нарешті ти знаходишся у справжньому «середовищі», де німецька ненав’язливо атакує барабанні перетинки, впорядковано вкладається у голові і вже невдовзі ллється річкою (Рейном чи Дунаєм?) із твоїх вуст. А співрозмовники аж прицмокують, зачаровані твоєю бездоганною вимовою, ледь прикрашену суничним блиском…
Не сталось так, як гадалось… Ти її (німецьку) пхаєш ледь не в прямому значені в голову, не дуже спраглу лінгвістичних знань, а вона (німецька) собі перекручується, перевертається, перемішується з іншими знаннями і висипається назад якоюсь міжнаціональною мовною мамалигою.
«Дивись телевізор – каже моя половинка. – Найкраще мультики для наймолодших. У дітей словниковий запас невеликий – простіше зрозуміти». Та до мене під ті мультики сни солодкі часто навідуються…
Наступив день, мало не судний, коли треба було йти і засвітитись новими знаннями на екзамені. Хочеться скласти якнайкраще, та розумієш, що ситуація псяча: коли розумієш вже багато чого, а сказати ще не можеш нічого.
Що то вже було хвилювань… За десять років – жодного іспиту, а тут такий стрес.
І де ж та мовна практика і де ж те середовище… Адже чи не єдине «середовище» – простір обмежений стінами нашої квартири, нашпигований домашнім затишком мого власного виробництва.
А усний екзамен попереду…
Друзі одноголосно раяли: «А ви собі балакайте вдома на німецькій. Не вмієте? Та як вмієте, так собі і тренуйтеся!».
«Але у нас і так часом німецька мова, особливо, коли Юрко довгими зимовими вечорами мовчки (про лайливі словечка не згадую) дивиться футбол, а я відчайдушно читаю щось «для душі», – намагаюсь апелювати.
Та одне тренування у нас з коханим все ж таки відбулось. Жартували, сварились, вели незрозумілий, нікому, крім нас, діалог німецькою. Та зрештою Юрась вигукнув: «З мене досить! Краще помовчи!». І швидко притулився до моїх губ. Пауза.
Минуло два роки і я вже шпрехаю як студент-германіст… (Ой, щось я знову замріялась і відволіклась від підготовки до екзамену).
До речі, з кожним днем вивчення німецької стає все менше й менше нудною справою… Дах виявися дахом, картопля – картофелен. Вдалось себе переконати, що то майже споріднена мова з українською, і відмінки має, як і наша, рідна. А ще згадала відому всім приказку, що наука не вовк, то вирішила не боятися того невидимого Wolf-а** баварської породи.
—————————-
* zweitausenddreihundertachundvierzig (нім.) – число 2348, яке у письмовому варіанті виглядає саме так.
* *Wolf (нім.) – вовк.
© Ірина Шушняк-Федоришин
зображення:
https://www.facebook.com/DeutschSeite?ref=stream
http://ptaxa.com.ua/ukr/torba/245/
