Пробач…

Вірші Додати коментар

Пробач мені, я не живу війною…
Хоч на руках всміхається майбутнє
Рожевими як мрії яснами…
Так зоряно синіють оченята!
До мами, до зажуреного тата,
Який живе війною без війни
І гроші шле, хоча борги вухасті,
В холодні мокрі дні на східний фронт.

Пробач мені, я не живу війною…
У справах заховалась – за стіною
Строкатих буднів і варениці подій.
На мітингах, в обуреннях фейсбучних.
І журавлями думи всюдисущі
Летять у вирій далі від війни.
Але й все далі, далі від людей.
До затишку без елсідішного екрану…

Пробач мені, війна мене зламала,
Як гілку під байдужою ходою.
Розчавила, в мовчання закувала.
Змінила ніч на день, а день лишила.
Болить, бурлить, спинити вже несила…
Остерігаюсь божевілля кожну мить,
Та час настане – зцілиться душа
І принесе плоди. Плоди, як зорі…

© Ірина Шушняк-Федоришин, 2014

0

Залишити коментар

*


5 + 1 =

Ви можете використовувати ці HTML теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>