Різдвяна казка

Інші твориПроза для дітей Один коментар

У місті давно наступив вечір, та не простий, а Святий. Вулицями бродили бадьорі колядники. Наступала «нова радість», бо народився Божий Син. Усі вже встигли обмінятися побажаннями і поділитися проскурою з медом. Передчуття чогось світлого і величного літало у повітрі. Люди з нетерпінням очікували Різдва Христового.


Зображення: Н. Курій-Максимів

Маленький Остап теж чекав приходу наступного дня. Він чемно ліг у своє ліжечко і слухав розповіді матусі про зорю над вертепом, про народження у Вифлеємі Спасителя світу. «Цікаво, наскільки яскраво засяяла на небі зоря, коли народився Ісус, що її побачили Мудреці аж зі Сходу?» – подумав хлопчик.

- Мамо, а якщо я буду довго дивитися на небо, я зможу знайти цю зірку між іншими?

- Не знаю, дитинко. Люди кажуть, що коли приходить на світ немовля, то з’являється ще одна зоря, а коли людина відходить у вічність, то зоря згасає. А Ісус не помер: Він вознісся на небо. Можливо, Його «ясна зоря» перестала сяяти, а можливо, вона ще й сьогодні десь у висотах нагадує нам про прихід Сина Божого. Ну, добре, спи вже. На добраніч, любий.

Щойно мати вимкнула світло і зачинила двері, як Остапчик вже сидів біля вікна і намагався знайти провісницю Різдва. Може, вона зійшла як і дві тисячі років тому і хоче нагадати про наступаючу радість? Довго вдивлявся хлопчик у вечірнє небо. Йому вдалося віднайти декілька найяскравіших зірочок, яка із них найяскравіша не знав. Тоді Остап ліг у ліжко і вирішив заснути. Коли вії стали неймовірно важкими і, здавалось, хлопчик ось-ось засне, у шибку хтось тихенько постукав. Остап підвів голівку і побачив мале Ангелятко, яке щось говорило. З подиву у хлоп’яти широко відкрились очі і рот. Він не зміг промовити ні слова, лише проковтнув повітря і мовчки кивнув світлому створінню, запрошуючи ближче. За мить незнайомець опинився у кімнаті й поцікавився чи не хоче Остап помандрувати з ним цієї ночі. Але хлопчик ще не міг прийти до себе.

 

 Зображення: Н. Курій-Максимів

- Не хвилюйся, вранці вже будеш вдома. Все буде добре.

- Справді? І я зможу політати? – хлоп’яча цікавість брала верх

- І не лише політати. Ну що, ти згідний?

- Гм… Так, я згідний.

-Тоді рушаймо.

Ангел взяв Остапа за руку і враз хлопчик став за роміром вдвічі менший і вони полетіли.

Важко описати всі почуття, які охопили хлопчика під час польоту. Раніше йому доводилось бачити щось подібне лише у фільмі про супермена чи у якомусь мультику, а зараз хлопчина самостійно пірнає у повітрі, подібно птаху чи ангелу. Важко було Остапу збагнути, яку відстань вони вже встигли подолати. Точно можна було сказати лише одне: чим довше тривала подорож нічних мандрівників, тим тепліше і світліше ставало навколо. Через деякий час хлопчик вже міг розглядати місцевість, яку вони минали. За всю дорогу між супутниками не зав’язалось жодної розмови. І тільки коли пролітали пустелю, Ангел кивнув головою, тим самим даючи знак приземлятися та й промовив: «Малюче, бачиш внизу караван? Нам по дорозі». Хлопчик уважно вдивився у темряву і побачив, що під ними по піску просувався караван, який зверху був подібним на величезну змію. Подорожуючі втомлено, але наполегливо, рухались вперед. «Нанизані» верблюди теж впевнено прямували. Буття проковтнуло якийсь відрізок часу і на горизонті з’явилось місто місто. Небо ще дивилося своїми яскравими тисячами очей, а люди вже прокидалися.

-   У Вифлеємі зараз перепис населення, – розповідав Ангел. – сюди з’їжджаються люди, прародичі яких походили з цієї землі. А зараз доведеться залишити караван східних мудреців і поспішити куди намірились. Наші супутники зараз подадуться до царя Ірода, вони шукають маленьку стаєнку і обов’язково знайдуть її. А в нас часу обмаль і допомагати їм ми не в силі.

Смикнув неземний посланець хлопчика за рукав, і помчали обоє на окраїну міста. Летючи, розглядав Остап небачену досі місцевість. Випаровуючи тепло, колосилися багаті лани, поряд паслися отари не золоторуних, зате лагідних овець. Овечий спокій від хижаків стерегли пастухи. Душу охоплював трепет. Так розглядаючи все і вся хлопчик перевів погляд на вранішній небосхил. І… о, несподіванка! На прояснілому небі ясно палала Зоря. Серед інших маленьких згасаючих вогників, вона видавалася незгораючим багаттям. Зоря пломеніла прямісінько над печерою. Кам’яне сховище випромінювало тепло, яке проникало глибоко у серця присутніх, адже на світ народився Спаситель, щоб принести спокій у життя людей, щоб муки всіх смертних взяти на себе. Вклоняються новонародженому пастухи, стоять покірно біля ясел земні батьки, прийнявши, як належить, нове призначення. А неподалік від цього місця поспішають мудреці. Розум, життєвий досвід, внутрішнє чуття підказали, що народився найбільший серед усіх. Їхні душі прагнули до високого. Скривджені і знедолені теж найближчим часом дізнаються про прихід Месії. Зачекайте, три десятиліття – це не століття, не тисячоліття! А сьогодні Остап повертається додому щасливий і радісний, не відриваючи очей від великої зорі, яка під ранок почала зливатися із сонячним промінням.

- О, зірочко, я тебе все ж таки побачив. Тепер я знаю, що як і 2000 років тому ти  гориш і нагадуєш людям про прихід Христа на Землю, – шепотів хлопчик, сидячи на своєму ліжечку, – Дякую тобі Ангелочку за цю незабутню подорож!

Проте Ангела в кімнаті вже не було, а за вікном яскраво світило сонце.

- Ну що мій хлопчику, ти вже прокинувся? Вітаю тебе, Христос народився!

- Я знаю, мамо! – відповів Остап і загадково посміхнувся.

 

06.01.1999 року

 

 

0

Один коментар для Різдвяна казка

Залишити коментар

*


− 1 = 7

Ви можете використовувати ці HTML теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>