У наметі з малюком
Ось і ми приєднались до когорти батьків, які мають досвід ночівлі з дрібними дітьми у наметі. Спеціально собі такого “надзавдання” не ставили, та посприяла цьому 37-градусна спека. Поспішаю поділитись першими незабутніми враженнями і новим досвідом.
З чого все починалось (трохи ліричного відступу)
Зі спеки… Літо 2015 – це спека і ще сотню раз спека. Важко працювати, думати, рухатись. Думка про їду, похід в магазин і навіть прогулянку викликала відразу і внутрішній супротив. Діткам особливо важко, а ще якщо живуть у міській квартирі, а ще як без кондиціонера… Їм не пояснити, чому у традиційну для прогулянки пору, мама затягує час і не поспішає зі своїм малим нетерплюхом на гойдалку.
“Айдада-айдада,” – вперто наполягає дитина (що означає “гой-да-да”) і натякає (як може) — cтукає по дверях, веде до тумбочки зі взуттям, тягне за руку. “Демо!” – закликає наша донечка, якій рік і два місяці (що означає ходімо). “Пташечко, дуже спекотно, мусимо зачекати! Багато сонечка на вуличці, – як вмію пояснюю. – давай краще похлюпаємось у водичці,” – запрошую у ванну, єдиний затишний куток квартири за таких обставин. І це допомагає.
Під вечір, коли вже тільки 30 градусів на вулиці, вирушаємо за прохолодою на озерце у нашому районі чи на річку. У зеленому Відні з Дунаєм, басейнами і озерцями було б гріхом скаржитись, що нема де рятуватись від спеки. Але буває, поки з малюком кудись доберешся, вже й час повертатися. А ввечері з настанням першої справжньої свіжості, дитина бачить вже не перший сон (у кращих випадках).
“Якщо ми зараз не зробимо протяг, моя голова вибухне від спеки,”- жаліюсь чоловікові, потираючи себе льодяною “цеглинкою” по щоках. Десь на тих протягах народилась ідея дістати давно незатребуваний намет і чкурнути на озеро. Так і зробили.
Озеро з наметовим містечком
Нойзідлер –озеро, до якого година їзди від Відня. Його глибина — “жабі по коліна”, а якщо бути точнішою, то в середньому метр. Є тут пляжі з травичкою, галькою, гойдалками, на які можна потрапити за 5Є (після 17 вхід безкоштовний), різноманітні пропозиції ночівлі — готелі чи щось на зразок, а є й наметове містечко, в якому можна орендувати трейлер, а можна розміститись зі своїм наметом.
Ночівля в наметі двох дорослих з автівкою обходиться у 30Є (лячно переводити це у гривні за теперішнім курсом). За дітей до шести років платити не потрібно, за доросліших — 4Є. У кемпінгу є будиночок, де можна себе привести до ладу — як слід помитися, а також помити посуд, попрати забруднений мотлох в машинці. Якщо є потреба в електриці — не проблема, можна собі таку “опцію” замовити. Але нам електрика була ні до чого.
Та знайомство з Нойзідлер відбудеться згодом.
Збираємось в дорогу…
На вулиці серпень, а серпневі ночі холодні. Про всяк випадок для дитини було взято різні варіанти піжам — на короткий і на довгий рукав, светрики, штанці, колготки (безумовно і курточка, та до спання вона відношення, на щастя, не мала).
Щоб не змерзли наші спинки, ручки, ніжки і було по-королівськи зручно, прихопили величезний надувний матрац, який гарно вписується у периметр намету.
Обов’язковим пунктом була улюблена подушечка!!! Прихопили й левенятко — м’яку іграшку, яка часто засинає з нами, але не є невід’ємним атрибутом переходу в стан сну 🙂 (аби була і щоб трохи домашню обстанівочку допомогла відтворити)
Напередодні до нас додому залетів (чи не вперше за літо) злісний кровопивець комар і скусав нас як тільки міг, тож на озеро по замовчуванню взяли якусь мазялку для діток, щоб вберегти від укусів, але не зустріли там жодного літаючого вампіра, тож і боронитись не довелось. Аптечка з медикаментами теж була при нас.
Щодо їди… Термос з кип’яточком був з нами, автохолодильник з пожитками теж. Запаси готової “баночної” їжі, фрукти, хлібчик, кашка, печиво. Підігрівач дитячої їжі, який передбачений і для авто.
Розваги. Для дитини, то святий пунктик. Здебільшого обираю такі іграшки в дорогу, які можуть заволодіти увагою малюка не на хвилину (бо тоді треба брати додаткову валізу), а хоча б на п’ять 🙂 У нас займають дуже поважний рейтинг серед улюблених об’єктів дозвілля книжечки (а мені радість, бо і можна набрати чимало, і просто радісно спостерігати як дитина гортає сторінку за сторінкою). Не поступаються місцем серед улюблених забавок і “новітні технології”. На час поїздки новинкою був планшет з голосами звірят і абеткою, що теж гарно брав на себе роль аніматора і виручальника від нудьги.
На відпочинку
Та по правді кажучи, нудьгувати було ніколи. Бо навколо стільки нового для мацьопи — і вітряками милувались в дорозі, і високовольтними лініями електропередач, і спостерігали за кумедними серфінгістами-новачками, які раз у раз робили “бабах” у воду, і “по-дорослому” вечеряли у ресторанчику на березі озера (хоч довго не приносили замовлення, ми це пережили без сліз і капризів!), і розважали всіх дорослих поруч привітиками і повітряними цьомчиками.
Пекельна спека нагрітого намету мені відома і нестерпна теж, та нам її дуже терпіти не довелось. По перше, на території наметового містечка немало дерев, а, по-друге, ми приїхали в пору, коли вже спека йшла на спад.
Коли наступив час їди, гамцяли на березі. Та тут виникла проблемка, яку я не передбачила — дитина трохи перекусивши, почала наполягати на купанні замість їди. Правдами неправдами досягнули компромісних рішень.
Після чого були забавки з камінцями на березі, “читання” абетки Ганни Чубач, розваги у воді, невеличкі ласощі.
А ще до нас приїжджали “гості” — провідати “аборигенів”, точніше приєднались друзі зі синочком, який є однолітком нашої мацьопи. Дітки бавились трохи на своїх хвилях, трохи спільно, жували якусь смакоту, купались у теплому озері, приймали душ на пляжі у трохи прохолодній водичці і задоволено хіхікали.
Насичений незвичними подіями день добігав до завершення. Сонце купало промені у теплій, як молоко, воді. На нас чекала ще згадана вечеря і чемне та швидке засинання малюка. Дорослі собі ще щось щебетали поблизу намету допізна, їли фрукти, випили одне пиво на двох, погризли трохи соняшникового насіння, привезеного з рідних країв (ну й поєднання… :))
Коли вже заспані намети заходили ходуном від храпу, коли стихли всі людські голоси, окрім невгамовної групи балакучих регбістів, почався довгоочікуваний грозовий дощик. У наметі солодко посапувала наша донечка — їй було байдуже до всього, що відбувається поза її снами. А я, панікерка зі стажем, майже до ранку хвилювалася чи не змерзне малюк ( і “кутати” не хотілось в зайвий одяг, і лячно, щоб не була залегко вбрана), та дощ зробив свою справу і освіжив аж до мурашок намет, то вбрала в светерик дитину і приєдналась до своїх соньків, переглядати сни.
Прокинулись вже зовсім у неранній ранок — годинка дев’ята, коли навколо всі смачно снідали.
Поснідали і ми. Подурачились на березі озерця, покупались у холоднуватій воді (але стримати дитину було несила), покатались на гойдалках сусіднього пляжу і повернулись втомлені, та веселенькі, додому, розгрібати наші торби.
Загалом більше збирання речей і розпаковування, ніж відпочинку, та веселі оченята малюка підказували, що маленька принцеса, заради якої все затіювалось, байдужою до поїздки не залишилась. У свій рік і два місяці вона розуміє що є добре краще за нас! 🙂
© Ірина Шушняк-Федоришин
Comments
гарно 🙂
Дякую! Заходьте ще 😉