Веселкова моя…

Вірші Додати коментар

 

Україно моя, де є ти, а де броджу згублена я?

На стежках віртуальних широт виглядаю тебе спозарання

У емейли заховані рідні знайомі слова

і тривога і ніжність сплелись у гілках спілкування.

 

Перекреслений день, перемножений сум на любов,

Коли звістки приходять зі стольного граду невтішні.

Відігріти б тебе, змити з ран всю запечену кров.

Підросли ми, зміцніли… Наївність уже не колишня.

 

Заблудили дороги мене у далеких світах,

у величності Альп, у зеленонових горизонтах,

Та у затишку мрій я навшпиньки приходжу щодня

до підніжжя Карпат, до травнево-вкраїнського сонця

 

В моїх жилах течуть твого меду цілющі струмки.

Зліпок тіло моє з чорноземів і ніжної глини.

Ворог свій і чужий вічні сили безпристрасно п’є,

Розриває на захід і схід, південь нарізно від Буковини.

 

Не воюю на західно-східних новітніх фронтах…

Особисті жалі розбирають, лікують надії.

Оправдання безсилі, а зброя у мене – слова.

Оголилися нерви, а серце – пігулок воліє.

 

Хай багатство твоє не у векселях, а у піснях.

Не у золоті, нафті, а в тонах пшеничного скарбу.

В мудрих генах, поезії, праці, достойних умах.

Є Мойсей наш Франко, мудрий Савич і ми чогось варті…

 

Є Шевченко, Трипільщина, гордості Київська Русь –

Недаремно ми кістка у горлі лихого сусіда.

Я за тебе моя веселкова молилась й молюсь.

Не бездонна та скриня пандори, де сховані біди…

 

© Ірина Шушняк-Федоришин,

      весна 2014

0

Залишити коментар

*


− 3 = 2

Ви можете використовувати ці HTML теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>