Вона*

Вірші Додати коментар

 

Сидить в куточку, мовчазно пряде…
Живі нитки, як сонце у долонях.
Всміхнеться, а чи солодко зітхне
Надії промінь жде на підвіконні.
«Чудна ж бо…», – тихо журяться жінки,
Клубок пліток із нею не змотаєш…
Затягнуть пісню – тут бо залюбки…
Душа, мов горличка, над виднокраєм…
Тендітні пальчики – стебельця квіточок,
Як музику із припічка збирають.
А веретена випнутий смичок
Без скрипки мовчки журиться, зітхає.
І пряла долі нитку золоту.
І затишок вплела, і сміх дитячий.
Не знала ще про бід гірку орду,
Що злиднями після війни заплачуть…
Минулося. Та день тепер не той.
Надходить нічка хмарами зі сходу.
Одна-однісінька і вечір, як ізгой.
А ув очах та ж глибина і врода.

© Ірина Шушняк-Федоришин

* навіяне розповідями бабусі Теодозії

Зображення – тут

0

Залишити коментар

*


− 7 = 1

Ви можете використовувати ці HTML теги і атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>