Подорожі

Єврозлодійки

Частина 1: Рим

Був приємний літній ранок, який обіцяв перейти у гарний спекотний день. Нам випало вперше побувати у Римі і налаштовані були по-бойовому – обглянути за два дні якомога більше відомих нам цікавинок вічного міста. Голова була втомлена з дороги і через майже безсонну ніч (тонкі стіни якогось номера-«трансформера» і відносно гучні сусіди – непросте поєднання), але на настрій це не впливало. Четверо веселих мандрівників чимчикували собі до метро, жартуючи. То були ми – українські хлопці-дівчата, що приїхали до Італії з Відня. Попереду нас ще чекали кількаденні мандри морським узбережжям.

Зупинка, на якій мали сідати, була кінцевою. Через ремонтні роботи довелось трохи відшукувати правильний шлях і далі ще було кілька хвилин до прибуття поїзда. Поруч стояла жвава компанія молоді – вони собі пустували, а я їх (трішки може навіть нахабно) роздивлялась: пірсінг, тату – гарні прикраси, якщо на комусь.

Посадка. Відчинились двері і потік пасажирів пірнув у вагон – як тюльки до відра. Кінцева зупинка. Вагони порожні. «Як у нас, – майнула думка. – коли кожен намагається якомога швидше зайняти місце, незазначене в квитку, або коли кишенькові злодії штучно створюють «ефект натовпу» аби когось обікрасти. І думка про кишенькових злодіїв не відступила, а навпаки застукала невидимим молоточком у невідпочившій голові.  Не марнуючи часу, вигукнула на весь вагон щось недоладне своєму чоловікові, бо стояла за кілька метрів: «То нічого, що тебе грабують?» (з думкою: майже ніхто мене тут не зрозуміє і людей не так багато, тож ганьбитимусь перед небагатьма)  А він знаходився у самісінькому епіцентрі подій –  там, де панувала особлива штовханина. Мить – він щось собі перевіряє, а наступної – вже з вагона вибігають дівчата, а мій чоловік за ними, а я за чоловіком (майже як в казці: внучка за бабу, баба за діда, дідо за ріпу…, але то було зовсім не весело.) Далі, як у кіно: одна дівчина залишилась у нас «в заручниках», а інша навтьоки, але згодом зорієнтувалась, що напарниця у біді – і підкинула гаманець на платформу.  Я в той момент думала собі: ну і що з того – й так вже порожній, але, на щастя, помилялась. У ту долю секунди чоловік кинувся до гаманця, втрата якого означала багато проблем, і, звісно, «обломне» закінчення відпустки у її перший день (всі картки були в ньому – візи, гроші, страховки). Дівчата скористались тим, що ми відволіклись, і накивали п’ятами, а нам знадобився ще не один десяток секунд і хвилин, аби оговтатись від того, що могло статися і що сталося. Ми ще чкурнули вслід за ними у перехід, але невдовзі відмовились від затії переслідувати – в лабіринті тих набудов вони тямили однозначно більше за нас і може не вперше доводилось ним втікати. 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *