Лисичкоманія :)
Гриби – це дуже смачно! Здається, я їх любила завжди. Цього року шаленіла від лисичок: тільки десь побачу чи занюхаю… Натрапила в супермаркеті – вийти без них не сила :).
Не встигла насолодитись їх приготуванням і ще більше смакуванням, аж тут, якось несподівано і не дуже очікувано, наступив час відпустки. Та нічого не було втрачено – поки ми мандрували кілька днів по австрійській Каринтії, сезон лисичок тривав і місцеві заклади харчування щедро пропонували страви зі смачних грибочків, іноді виділяючи по додатковій сторінці меню для них. Тож насмакувались, а повернувшись з відпочинку, продовжили собі лисичкове свято, ще й натхнення після подорожі зашкалювало.
Значить, був у нас фарширований перчик з грибною підливкою, були просто тушковані лисички, а тоді ще згадались супчики ресторанні, тож добра частина лисичок пішла на «експериментальну» першу страву: суп-пюре з лисичок.
Ніколи такого не робила, але, як підказувала інтуїція, роботи там не багато. Відкрила кілька рецептів і закрила, прочитавши перший – і ліньки було вникати, і часу бракувало. В рецепті йшлося про цибульку тушковану з грибами, до якої додаються вершки, мука, петрушка. Петрушки я не мала, натомість мала начищену картоплю, то вже мусила її не змарнувати. Цибульку порізала кубиками і потушкувала, додала нарізані лисички і знову потушкувала (на олії, бо про існування масла в цей день забула). Згодом ще додала вершків, посолила і поперчила. Трішки борошна розведеного додала. Паралельно варилася картопля. Коли все було готове, гриби зі сковорідки скинула в каструльку до картоплі. Далі блендер в руки і вперед. А ще… трішечки мускатного горіха всипала. Більше нічого не догадалася, але ніби смак вийшов очікувано грибний і приємний. Колись можливо спробую більше вникнути в таємниці «лисичкових» рецептів, бо воно того варте.
Одним словом, це було кілька днів страшно грибної кухні ;). Якось воно може дивно і десь недоречно виглядало, але заскучилась людина за лісом, за грибами, за родиною.
Гриби в цій історії більше, ніж просто гриби і суперсмак, то спогад, то ранкові походи з батьками (здебільшого з татом) до лісу, то низки грибних намист, то незабутній і неповторний смак грибочків у сметані моєї «карпатської» баби Марії, то квести городом у пошуках печериць чи опеньок подвір´ям баби Федоні (як її найчастіше називали, за паспортом — Теодозії). Тоді я не могла спутати печерицю з блідою поганкою чи опеньок з «дурним» грибом, а зараз, на жаль, може би й змогла.
п.с.: трішки згодом натрапили ще на лисички у лісах Альп – було цікаво, бо рідко коли на них натрапляю, а коли знаходжу, то ніби жменька веселих сонячних промінців серед філософської задуми лісу.
