На виставі«Калігула» у Відні
У День театру я мала чудову нагоду побувати на виставі Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка «Калігула» в Відні.
Після заходу на запитання: «Ну як тобі вистава?» – не відразу змогла знайти слова. Враження ще кипіли–бурлили–дозрівали.
Великою радістю стало те, що нарешті вдалося побачити гру цього столичного театру з понад 100-річною історією. З київською театральною школою я дещо знайома – зокрема, завдяки виставам театру імені Лесі Українки. Тепер картина мого театрального світу змогла розширитися, за що вдячна організатрам цього свята для українців у Відні.
Які були очікування?
Калігула завдяки Юлії, за що їй дуже вдячна. постать неоднозначна. Його історія викликає більше запитань, ніж відповідей. З нетерпінням чекала початку, щоб глянути, як театр Франка впорається з інсценізацією такого складного матеріалу. Зізнаюсь, навіть трохи лячно було наперед “прокручувати” в голові свій “альтернативний” варіант дійства.
Але вистава розпочалась. Увага глядачів прикипіла до цікавих мінімалістичних декорацій на сцені й перших діалогів. Оформлення сцени та костюми – дуже запали в серце. На виставу я їхала разом зі своєю гарною знайомою, яка української мови не розуміє, і це було ще одним викликом для мене. Хвилювалась, щоб їй було комфортно і щоб німецькі субтитри стали достатнім доповненням для розуміння вистави. Але для кмітливої людини з високим емоційним інтелектом мовний бар’єр перешкодою не став 😉
«Після вистави в мене буде вже розмовний рівень української», – жартувала Сузанн. Попри те, що ця тема і сюжет були «не дуже її» (як і не дуже мої), вона зазначила: «Ich fand ja die schauspielerische Leistung wirklich sehr gut» (я вважаю акторську майстерність справді потужною). Важко з цим не погодитись: у виставі глядачі спостерігають складні сцени, які виглядають переконливо – жага до абсолютної влади та панування, наївно-капризні бажання імператора дістати місяць; на сцені він страждає, хоче змінити непосильні речі – щоб люди не помирали. Глядач співпереживає внутрішні стани персонажів, розуміючи весь абсурд ситуації.
«Калігулу» поставили у 2022 році неспроста – сьогодення все ще має своїх диктаторів, які понад усе прагнуть втриматись при владі, маніпулюють мільйонами, що не ставлять під сумнів безглуздість їхніх рішень. Людство тисячоліттями наступає на ті самі граблі.
Атмосфера вистави напружена, спонукає до роздумів і пошуку відповідей на складні питання. Але вистава легкого жанру в цей вечір (як і загалом) не була нашою метою.
