Дуже працьовита наша прабабуся,
Лиш приходить ранок – швидко в поле йде.
Часом тишком-нишком я у неї вчуся.
Працьовиті руки, серце золоте!

В теплий літній ранок лиш протерла очі –
Вже бабусі в хаті й сліду не було.
Хай Рудько сонливо на печі муркоче,
Йду і прополю я прегусте зело.

Ох… Усе сполола! Наче та ряднина,
Простелилась грядки шовковиста гладь.
І прийшла сніданку радісна година,
Поспіша бабуся діток годувать…

Голову схилила, плеснула в долоні.
Я чекала радості, але щось не те…
– Тут росла петрушка!, –  бідкалась бабуня,
Працьовиті руки, серце золоте.

– Не зійшла петрушка, не зійшла, рідненька!
Я її шукала пильно у зелі…
– Знаю, що старалась, встала так раненько,
Дай-но поцілую, пташко, мозолі!

© Ірина Шушняк-Федоришин

Зображення – звідси