Присіла ніч калачиком у ноги
Поволі бесіду провадить як сестра
Ховаються за зорі всі тривоги
Сакраментально дихає пора
На серці пластир липового меду
Парфум лаванди на дорогу в сни
Співають гімни таємничі Веди
Та одкровення миті поясни…
І присяглись мовчати про неврози
Світанки без вагання і вини
І гладить місяць шовковисті коси
І не знаходить нитки сивини…
© Ірина Шушняк-Федоришин
Ой, любила колись я Теслу, Ой, любила (тут не про Николо….) За звабливу модерність і стильність Ну і з думкою про довкілля… […]
Вчора стоптала своїми ногами десятки кілометрів – ниють м’язи, але дуже приємне відчуття. Було… Поки не дізналася, що навіжена росія знову завдала […]
Оточили риби краба… Краб для риб – смачнюча зваба! Обступили, оточили Білі зуби нагострили Не акули, не піраньї, Чепурні пани та пані […]
Хвилююче і горде слово Мати Намолене крізь вервичку сторіч. Вона за тебе в бездну і за ґрати Лиш думкою непевною поклич…
