
Про зайченя
Зайченя в легких хмаринах заблукало:
Бігало, звивалося, стрибало…
Із веселки враз пірнуло у ставок –
Насмішило заклопотаних качок
Від хмаринки-лиса утекло –
Накивало п’ятами в село…
І незчулося, а день пройшов…
Утомившись, в сонечка спитало
І питання невесело пролунало:
«Ти яскраво бачиш з висоти…
Як мені додому шлях знайти?»
Сонечко шмигнуло під панаму:
«Поцілую тебе в носик, наче мама,
І за мить мине дитяча втома,
Любо-мило ти прокинешся удома!»
© Ірина Шушняк-Федоришин