Зайченя в легких хмаринах заблукало:
Бігало, звивалося, стрибало…

Із веселки враз пірнуло у ставок –
Насмішило заклопотаних качок

Від хмаринки-лиса утекло –
Накивало п’ятами в село…

І незчулося, а день пройшов…

Утомившись, в сонечка спитало
І питання невесело пролунало:

«Ти яскраво бачиш з висоти…
Як мені додому шлях знайти?»

Сонечко шмигнуло під панаму:
«Поцілую тебе в носик, наче мама,

І за мить мине дитяча втома,
Любо-мило ти прокинешся удома!»

© Ірина Шушняк-Федоришин