Was ist das? Або «віденські» сунички…
На днях насмішила сама себе…
В дитинстві періодично доводилось чути від мами чи бабусі: «Це неїстівні ягоди, навіть до них не доторкайтеся!», – давали настанови мені і брату. То ми й не зривали такі гарні і кольорові ягідки, які не входили до переліку дозволених. Сьогодні, коли мама далеко, а бабуся подалася у кращі світи, «дитина» хтозна чим займається…
До прикладу…
Цікавою знахідкою стали для мене ягідки у Відні, які ростуть собі під балконом будинку, в якому мешкаємо. Був вихідний. З гарним настроєм повертались ми з чоловіком додому. По клаптиках розглядали теплий літній день. Безперервним об’єктом мого милування є місцеві газони, які весною багаті на весняні первоцвіти, згодом на маргаритки і так далі…
Аж тут погляд зупинився на червоних «бусинках», які рясно визирали з трави. «Сунички? Сунички!», – зраділа. Дуже втішилась картині, бо місто є місто, хай Відень зелений і красивий, хай тут є де відпочити на природі, є де збирати гриби, та все одно час від часу цивілізація тисне на голову…
Оскільки живемо під горою поблизу невеличкого лісочка, то єдиним запитанням, яке викликали у мене сунички було: самостійно їх тут стільки виросло чи досадили? Не стрималась кілька зірвати – цікаво, було чи мають смак лісових 🙂
Коли прийшла додому, помила ягоди і готова була вже скуштувати, то зауважила, що кісточки у ягідок червоного кольору і це не могло не насторожити, та надкусити захотілось у будь-якому випадку (ах, ця нездорова цікавість… :)). Надкусила. Без неповторного аромату, на який так багаті суниці, солодкуваті, але… На цьому «експеримент» завершився. Зробила висновок, що сунички є декоративними, або що це діяння злих фей, щоб зіпсувати нам чудовий день…
P.S.: Не минуло й кілька місяців, як ми завітали до лісу. А тут була і справжня малина, і справжня ожина, і вже знайомі сунички… Так й не розумію досі що це за сунички – їстівні чи неїстівні, але вже тільки любуюсь ними, а вони у відповідь визирають із трави і лише посміхаються. І розумій ці посмішки як хочеш… 🙂
