Вірші

Епоха змореної любові


Ми народилися в епоху нелюбові,
Ми спопелялися від тисячі оков.
Сирій землі відали тонни крові.
Зморили голодом ту казку про любов.

Ми божеволіли як руйнувались храми,
Як розліталися палаючі хрести.
Розхристані, занедбані… Без тями….
Вже не літали, ледь могли повзти…

Ми сподіваємось епохи покаяння.
Клітинами складаємо себе.
В реанімацію зухвалого мовчання
потрапило суцвіття молоде.

Повітря чистого шукаєм безупинно –
Видіння ночі мучать знов і знов…
І не собі, нащадкам вже напевно
Присвятимо баладу про любов!

 

©    Ірина Шушняк-Федоришин, 2012

 

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *