Як усе просто: вечір і свічки…
Навколо тихо, тільки я і ти.
Так звично-урочисто все
І мрія нас кудись несе.
З-за штори місяць зазира давно…
Така картина, мов німе кіно.
Життя іде – вогонь мине,
Забуду я… і ти – мене.
А може будемо удвох,
Сплетемось, як квітки в вінок.

Все повертається з роками,
З батьками було те, що з нами.
І ніжний шепіт і свічки,
Вечірнє небо, зірочки.
Була романтика і є,
Для кожного це щось своє,
Це лиш оздоба до життя
Чи гріх без ноти каяття…
Ну ж, кайся бо! Вернись у світ,
Завершуй світ солодкий літ.
Нехай реальність оживе,
Вона свята, в ній правда є.
1999

©    Ірина Шушняк-Федоришин