Я віддавалась тобі на людях
І пив ти груди моїх світанків
Рожевий мармур тонкої шкіри
Проста і древня як світ приманка

Я віддавалась тобі у травах
Вплітались весни у довгі коси
І соком билася кров берези
Невинність з присмаком передозу

Я віддавалась тобі удома
Суничним подихом перевтілень
І аромати індійські мліли …
У брамах затишку світлотіней

Я віддавалась і віддаюся
Не тиха жертва а вічна жриця
Єством усім своїм нетілесним…
Біжить у даль життя колісниця…

© Ірина Шушняк-Федоришин