Будні / Відень

Коли весна не на карантині та дарує сюрпризи у вигляді веселкового гало.

Коли за вікном 12 березня, а температура повітря +21 вдень, неподалік на полі натхненно гарує трактор, діти готові пів години стежити за його траєкторією і дозволити тобі понасолоджуватись приходом улюбленої пори…

Ти згадуєш, що не все так безхмарно, що для чогось взявся той коронавірус, що вже і птахи, які традиційно супроводжують весняно-польові роботи, кричать про грядущу фінансову кризу і що краще свій мрійливий настрій затуцькати кудись під плінтус, скупати в чи не єдиній калюжі, що розляглась пляцком на польовій дорозі, чи краще замотати в  непотрібний чек і покласти в якусь кишеньку джинсів, до прикладу, в задню – хай зачекає кращих часів.  

Двогодинна прогулянка вибиває з голови зайві роздуми, вся сім’я мріє про вечерю, яку ще доведеться дуже організовано зготувати. Та ми чемно і швидко впорались, голодні, та щасливі, взялись за ложки і виделки. І коли вже вовченятка ситі, а батьки неушкоджені… Татко сімейки пропонує: «Може ще з’їжджу, чогось підкуплю? І їде на «полювання» у супермаркет.  А ми залишаємось на господарстві – довечеряти, послухати казочку (не менше двох згідно попередньої домовленості) і пірнути в свої ліжечка – годинник невблаганно натякає, що вже час.

Десь поміж прибиранням наших тарілочок і чищенням зубів отримуємо несподівані фоточки з порожніми полицями найближчого супермаркету. Напередодні бачила, що вони не гнуться від овочів і круп. Та загалом про голод наче не йдеться, а трішки паніки ще ніхто не відміняв.

Забігаючи наперед скажу, що наступного ранку, в іншому супермаркеті, картина виглядала значно оптимістичніше, якщо не враховувати довгих черг ;).

Насичений і цікавий видався день, дещо тривожний (не без того). Але ніхто не здогадувався, що попереду ще чекав сюрприз.

Телефон підказував, що на вулиці далі не березнева теплінь: +16 градусів десь о 22:30 год!!! І я не стрималась не висунути туди свого носа і пересвідчитись, що сезон приємних весняних вечорів відкрито. Традиційно відшукала на небі давнього друга місяця (люблю за ним спостерігати) і отетеріла: навколо нього ВЕСЕЛКА!!!

А ось яке ти, гало!

Фотографували, як могли, але, звісно, що фото не передають краси дивовижного моменту, який довелось спостерігати вперше.  Кілька годин тримала хвиля захвату! Вже згодом від фб-друзів дізналася, що це оптичне явище називається “гало” і може траплятися по кілька разів на рік. Тішуся, що ми не проґавили один із цих не буденних моментів!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *