
Муха

Одного вечора в середу збиралася вчасно лягти спати і все було б добре, якби не муха. Якась біснувата муха! (Пристрій, на якому набираю цей текст, виправляє на «муза», але з натхненням наразі глухо). Весь вечір ця гіперактивна муха, наче й сама не могла зрозуміти, що з нею робиться, набридливо жужала, літала невгаваючи з кута в кут. Так тривало кілька годин. Зрештою моє терпіння луснуло – загрозливо взяла в рухи газету. Стою, чекаю. Та де там… Літає. Вимкнула світло, то й муха втишилась. Вмикаю – все спочатку. Та що таке, не перехитриш муху?! І таки перехитрила – пішла в ванну і муха, як той песик, подалась за мною. Юююххху! То хто там вінець творіння? – торжествувала над запертою у ванні мухою. Тепер можна спокійно в ліжко. О ні, ще одне – згадала, що маю намазатись кремом і пішла у ванну.
Ця історія з хепіендом – муха не встигла вилетіти (знову планшет виправляє на «муза не змогла вилетіти» :)) , хоча я про неї встигла на той момент забути .
Для чогось таки люди придумали протимоскітні сітки. Добра нагода задуматись над цим
А наразі згадала акровірш про муху, який колись написала. Тож запрошую прочитати 😉