А може я тільки спогад…
Цілющий зухвалий спогад,
Що в книзі буття згубився
Посеред подібних глав.
А ти п’єш ранкову каву
На обріях Козерога
Пірнаєш в томи-файли,
У меморі цінний портал.
Сновидно чар-світом бродиш,
Заходиш туди щоденно.
Плекаєш цю мить невпинно…
Я дякую, бо живу….
Показую тобі землю,
Кохаю віки взаємно.
Прощаюсь.
Зустрінемось в пам’яті,
У снах, а чи дежавю…
© Ірина Шушняк-Федоришин
Зображення: тут
Мабуть, у кожного з нас іноді є потреба зануритись у свій простір, віднайти улюблений куточок, кімнату, і почуватися там затишно та безпечно, […]
Ой, любила колись я Теслу, Ой, любила (тут не про Николо….) За звабливу модерність і стильність Ну і з думкою про довкілля… […]
Вчора стоптала своїми ногами десятки кілометрів – ниють м’язи, але дуже приємне відчуття. Було… Поки не дізналася, що навіжена росія знову завдала […]
Оточили риби краба… Краб для риб – смачнюча зваба! Обступили, оточили Білі зуби нагострили Не акули, не піраньї, Чепурні пани та пані […]
