…Але ніжність була так близько:
Подавалась із сиром брі…
Пило каву нектар-дівчисько,
Авокадо на блюдці-склі.
Звабно струдель блищав у пудрі
Із родзинками у боках.
Причаїлись поради мудрі
На фіранках, у винах, снах…
Полонили, та не здавалась
Серце вкрилось уже рубцем
А осадки з душі недбало
За упрівшим вікном дощем.
Ямки щічок – її родзинки,
Гостре жало – її слова,
Сонцесміх у очах, іскринки,
Чорним бісером виграва…
І зосталась невчасна ніжність
У крупинках вогкого дна
Покотилась як вістка пізня
Першим громом…
Прийшла весна.

© Ірина Шушняк-Федоришин