Вірші / Інші твори

Невідмовлена покута*

Ти чуєш як стогне вітер?
Тремке стоголосся ранить…
Воскреслий щорічний спомин
У дзвонах гуде. У дзвонах.

…І правлять поля панахиду –
Загарбником скривджено збіжжя.
А люди? Мовчать нерухомо
у посмішках кам’яно-визвольних.
У праці святій зігріті
ще вчора складали подяки
лани у буянні золота.
Сьогодні дощ сірий плаче.

…І мовчки кричать папери
У теках багаторічних.
Як труни мовчать сутенери
Загальнонародної кривди.
Земля забирає свідків
у надра німих обіймів
аби заглушити ридання
безвинно братів убієнних.

Лампадки запалюють небо.
Лампадки запалюють душі.
Лунає чуже покаяння
і мовить сторічну покуту.
За когось.

Лиш тільки вогонь очищаючий
сердець у катів не розтопить.

©    Ірина Шушняк-Федоришин
* жертвам Голодомору 1932-1933 років

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *