Помідор, який пишно проріс паростками
Що робити о цій пізній порі (на годиннику дещо після 12 години ночі), як не їсти “далматінську печеніцу” і не думати про щось екзистеційне?! Думки перебивають поодинокі вібрування мобільного, які сприймаю, як повітряну тривогу в Україні. Перевіряю – ні, якийсь з месенджерів нагадав про себе. Зітхаю полегшено і повертаюсь до роздумів. Поміж лавини думок світлим промінчиком виблискує герой сьогоднішнього дня – помідор, який поки чекав свого часу, пишно проріс, предвіщаючи прихід весни. “Мам, розріж помідор, бо я тепер боюсь їсти помідори не розрізавши,” – каже наймолодший член нашої родини.
Передісторія: одного дня вирішила дати дітям помідор на вечерю, примовляючи: “Давайте, дам вам подідор до картоплі – такий стиглий, біо, з купою вітамінів!” Діти не встигли заперечити, розрізала – тадам, несподіванка – всередині помідор проріс, мені у вічі зазирали маленькі його пагінчики. Можливо, це схоже на якусь інфантильну дурість, але то був дещо хвилюючий момент. Дітям теж сподобався розвиток подій. Наразі розмістили ми нашого пана помідора навпроти вікна – будемо спостерігати за розвитком подій, тобто його пагінчиків.
У перший день після “розтину” і визволення пагінців, вони підняли свої голівки до сонця. Не хочу дати їм засохнути і хвилююсь за такий розвиток подій, але спробуємо зробити все, що зможемо 😉 Тримайте кулаки і якщо маєте поради – давайте! (окрім поради викинути цього красунчика в смітник ;))
