Вірші / Переклади

Прощання (з Райнер Марія Рільке)

Як я відчув що називається прощанням!
Як знаю: темне щось жорстоке, невразливе.
Звеличує сплетіння душ красиве,
За мить шматує марним сподіванням.

Як був без зброї, тільки споглядав.
Мене, мене гукало – мусив йти.
Було всіма жінками – я лишавсь
Проте малим і білим й ось таким:

Кивок, нема мені до нього більше діла
Примарність поруху безмовно-мерехтлива
Не пояснити. Та можливо шепіт сливи,
з якої поспіхом зозуля полетіла.

©️ Ірина Шушняк-Федоришин, квітень 2018

***Abschied  (Rilke) ***
Wie hab ich das gefühlt was Abschied heißt.
Wie weiß ich’s noch: ein dunkles unverwundnes
grausames Etwas, das ein Schönverbundnes
noch einmal zeigt und hinhält und zerreißt.

Wie war ich ohne Wehr, dem zuzuschauen,
das, da es mich, mich rufend, gehen ließ,
zurückblieb, so als wärens alle Frauen
und dennoch klein und weiß und nichts als dies:

Ein Winken, schon nicht mehr auf mich bezogen,
ein leise Weiterwinkendes – , schon kaum
erklärbar mehr: vielleicht ein Pflaumenbaum,
von dem ein Kuckuck hastig abgeflogen.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *