Сон*
Не сон, а марево –
на небі зарево.
Півглобусом поляна.
Благоговіння мить.
Миряни –
фігури шахові.
Зелено-килимова дошка.
Всесвітня проща?
Безмовні,
Нерухомі
В урОчистій судомі
(Земля в очікуванні дива.
Осанна. Мить така вразлива…)
На неба осяйному
Полотнищі
Сонце. Місяць.
Ближче й ближче
стрічаються
небесні два світила…
Легка півтінь серпанком,
Землю вкрила.
(Тисячі МОВ затерпли на хвилину….)
І дивотворну бачить люд картину…
Запломеніло,
Променіло,
Озвалось Небо.
Виразно-гучно
Промовляло
Лиш до тебе.
(О, недовірливий Хомо…)
Вогнями. Плями
небувалих кольорів,
Програмами
Ще ненаписаних кодів
Ввімкнувся монітор
В обіймах неба.
Строкаті фрази
Мерехтіли наче стрази
Кириличні лякали
Викрутаси
Й рядки незнаних
Мов програмування
Складалися у слів простий
Узір…:
СКАЖЕШ ТЕПЕР, ЩО МЕНЕ НЕМА?
*сон наснився вночі 21.05.2002 року 🙂
