Перед обідом йдемо з Устинкою (2,3 рочки) додому. Дитина не хоче йти ніжками, а я не дуже хочу брати на руки, бо напередодні зробила якийсь різкий необережний рух і підступно болить спина.

Задурюю: “А давай хто перший добіжить до білого Строена?” (що означає: я йду за руку з Устиною, а вона біжить ;))

Устина наполягає на своєму: “Ні! Візьми мене на руки!” Здаюсь і беру. Ідемо.

Пройшовши кілька метрів: “Мамо, та який то білий Сітроен??? Та то білий Сеат!”… (вже й заговоритися не можна) 😀