“За гаєм, гаєм зелененьким…”
Я би м вийшла, як та пава до озерця,
Так ми вечір фіалковий країть серце
Ніжним сонцем, що з-за гаю визирає…
Там де любчик-рудочубчик м‘я чекає….
Батько лагідно казали: моя зоре,
Моя втіха і страждання, доню-доле,
Не віддам тебе за Тадека, чужинця,
За Дем’яна вийдеш, славного вкраїнця.
Бравий ґазда і поважний, і завзятий,
Як у батька будеш жити-раювати…
Як утне: «За гаєм, гаєм зелененьким….»
Хутко стане любим та миленьким.
Стерпло серденко зажурене дівоче,
Б’ється горличкою в грудях і тріпоче…
Воля ненькова незмінна і правдива
Й мати шепче: «Будеш з ним щаслива…»
Мої слізоньки поволечки втирались.
По весіллю милувались-любувались.
Літо збігло тихо. Вдерлось війни лихо.
Геть з старого дуба, чорнезна кручихо!
В партизанку мій Дем’ян подався.
Вірив в Україну, вірним їй зостався!
Віднайшли за гаєм, гаєм зелененьким…
Я зосталася з Івасиком маленьким…
© Ірина Шушняк-Федоришин
