Вірші

Загублені


Ми загубилися з тобою в павутині світу.
Листочками із дому відірвались, полетіли.
Вкриває землю полотно молочно-біле .
Ми старомодно слухаєм барокову сюїту,
Що награє, немов  бездумно, дощ-приблуда,
Щоб не впускати у життя фальшиві ноти.
Крадуть години пустощі – йдуть геть турботи…
Обмінювати час на моди брухт не будем!
Поспішно осінь щось шукає в чар-крамниці.
Втекло бажання жартувати з нею злісно,
Бо правда у очах вітрин безкомпромісна…
Красиво й гордо так ступає молодиця.
Листочки у танку як вічний символ віри
В жовтогарячий та ще літній вечір.
Втішання слабкості тут будуть недоречні
Проста ілюзія добра в руках факіра.
І не розіб’ються в пітьмі легкі пір’їни,
Бо тягарем не упадуть на гострі скелі
І хай летять птахи у вирій невеселі
Та віриться в таємну істинність хвилини.

© Ірина Шушняк-Федоришин

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *