***

А за вікном… А за вікном весна…

А сніг – не спогад, що пірнув у Лету.

Не пролісок срібляста сивина… –

Сльозина часу в капищі естета.

І пережити цю весну без рим –

Інкрустувати в душу тлінний камінь

І на порозі попелястих зим

Телепортичні зачиняти брами.

Кому всміхнеться втомлений Харон

На людному підземному пероні?

Чи зацвіте життям рододендрон

У висохлих впокорених долонях?

Мовчать вуста. І вітер крижаний

Снує незграбно в березневі ночі.

Наповнені далеким змістом сни…

А у світанки віриться охоче.

І в яблуневий медоносний цвіт,

І у любов, що цвітом не мине.

І у тепло сповиту мудрість літ.

Бо вперто світить сонце весняне…