У сні крислатих дюн
Поміж вітрів стокрилих
Оаз мініатюр
І міражів зрадливих
Впіймав тремкі вуста
Своєї Нефертіті
Жагуче пригорта
Плоди терпкі налиті
По контурах стрімких
Снується калазиріс
Бентежність ніг струнких
Очей мигдальний виріз…
Падіння не минеш
Видіння відкликаєш
Без тями і без меж
У Ніл спокус пірнаєш
У небо у піски
У хвиль густих волосся
В майбутнє у віки
Збулося чи здалося….
© Ірина Шушняк-Федоришин
Крапельки до носа — з пів відра за зиму —
То пусте… Ти знаєш, що потрібно нині!
Вишлю тобі потім смайлика зі сонцем.
Ти мій сірооокий, диво-оборонцю!
Ти зі мною мужній і відважний, гречний,
На старості любитиму тебе ще більше
Сивобородий милий будеш дідуган.
Вже не писатиму тобі свої шалені вірші
І мабуть стихне
Що таке кохання? Це у ліжко кава? А чи поцілунки? Чи похід в кіно? Може мерехтливі Facebook Коментарі
Ти звив гніздечко в серці лиш для неї з осінніх урожаїв падолисту бо вірив – пряде доля веретеном любов пречисту. так пригортав […]
