мама і дитина, війна, stand with Ukraine
Будні

Ми – сильні! Ми – українці!

-Ти сумний, чи мені так здалось? – питаю під час телефонної розмови племінника

-Так, трохи сумний.

-А що сталося, на когось образився?

-Ні, просто ніч може бути знову неспокійна. Багато ракет збирається запустити на Україну росія, – у слухавці чую спокійний, проте стурбований голос.

Серце стискається в той момент від болю, очі (мої) наповнюються слізьми.

-Не сумуй, може їх всіх перехоплять, – намагаюсь якось втішити дитину.

Мовчить.

-Ти боїшся тих звуків?

-Та не дуже, – каже хлопчик, якому трохи більше десяти років, а може просто не хоче зізнаватись.

Що сказати малому, який живе на заході України (начебто в спокійнішому реґіоні), але звуки тих клятих ракет і дронів чув вже не раз і каже про них “та не дуже”?!

Як його гризоти і всіх діток України поділити на 100 і ще трохи відняти?!

Сум.

Згадалось, як колись із дітьми була в австрійської лікарки на прийомі, то вона підбадьорювала наших молодших малюків під час щеплення: не бійтеся, ви, українці, сильні хлопці (була тоді з трьома хлопцями в неї), ваша країна, ваші батьки!

Ми — сильні! – нагадую собі, щоб не розплакатись.

Facebook Коментарі
Поширити:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


+ 2 = 9


The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.