Вулкан Тейде на Тенеріфе – найяскравіше враження від поїздки на канарські острови
Вулкан Тейде на Тенеріфе – найяскравіше враження від поїздки на канрські острови (або одне з найяскравіших, бо таки багато було радості для очей і для душі). Частинкою емоцій від подорожі хочу поділитись.
На старт, увага…
Пригода відчувається вже від самого початку подорожі, коли ти з сонячного берега їдеш у бік таємничої захмареної гори. Мабуть, не у всі пори року вулкан Тейде так виглядає, та у час нашого весняного перебування вершина найвищої гори на Тенеріфе майже постійно була укрита хмарами.
Друзі, які вже колись встигли побувати на вулкані Тейде на Тенеріфе, повідомили нас про не просту серпантинну дорогу туди. Тож я приготувалась до всього, що малювала моя уява (а вона вміє… :)), помножена на божевільний досвід минулих поїздок (натякаю на Чінкве-Терре). Тож добрались ми до підніжжя, до якого довелось хвилин 25 їхати вузькими звивистими дорогами обабіч полів, садків, городів, лісків та пустирів. Далі серпантини повели вгору. Такі собі очікувані, закручені, не вузькі не широкі, часом завитіші, часом простіші. А тоді ми заїхали в хмару, де видимість була майже нульовою, як і швидкість велосипедистів, які рухались у тому ж напрямку і часом несподівано з’являлись попереду, наче привиди з туману.
Тому дивитись на дорогу доводилось дуже-дуже пильно. Важко сказати чи їхали ми так 10 хвилин чи довше, та за одним із наступних поворотів нас зустріло сонечко яскраве, літнє, привітне. Попереду ще чекало хвилин 14 їзди.
Квитки
Щоб потрапити на вулкан, напередодні (десь мінімум за три дні) чоловік подбав про квитки, для цього пропонувалось взяти участь у екскурсії, яка передбачала і підйом на вулкан (не до самого кратера ;)) Просто квитків на підйомник вже не було. Колись ми мали не дуже вдалий досвід з квитками на Везувій, то трохи були навчені, та повернімося до Тейде. Екскурсії нам не було потрібно в цей раз, але потрапити на вулкан ще й як хотілося. Сталося все, як треба – екскурсію через погодні умови (сніг та лід на горі) відмінили, а можливість піднятись канатною дорогою залишилась (гроші за екскурсію, що не відбулась, обіцяли повернути).
Замовляли квитки онлайн. Не знаю, чи є ще якісь альтернативні варіанти – ймовірно є, але це дуже не точно.
«Марсіанська» пустеля.
Тож виїхали ми з хмари. Небо синє-синє… (точно Фотошоп! ;)) На схилі виструнчились сосни – ніби 5 хвилин перед тим ми були у зовсім іншій країні.
Продовжую поспішно фотографувати крізь зачинене вікно, щоб надіслати мамі ті кольори. За кілька хвилин пейзажі за вікном кардинально помінялись знову. Дерева залишились позаду. Попереду зачаровано зустрічали кам’яні виступи – ніби казкові ворота до таємного царства.
Пустир і каміння – відкрився новий ландшафт. Звучить не дуже, та якщо глянути – красиво, безмовно, тихо і медитативно навколо. Все залите сонячним промінням. Ґрунт тут місцями досить рудий, тож асоціацій з Марсом оминути не вдалось та кущі посеред каміння повертали на рідну Землю.
На підйомник ми поспішали на 15 годину. Все було за планом, тож ще було кілька хвилин у запасі. Коли вийшли з автівки, взятої на прокат, то вже так спекотно не здавалося. Канатна доріжка розташована, як не як, на висоті 2356 метрів. Мені в куртці з флісовою підкладкою було в самий раз, хоча не бракувало і відвідувачів у футболках на короткий рукав. Гримучий погодній коктейль з пекучого сонячного проміння і пронизливого вітру вводив у оману. На жаль, крем від сонця ми забули в апартаментах, в яких поселились напередодні.
Канатна дорога
А ось і останній відрізок дороги – 8 хвилин канатної дороги в вагончику з кількома десятками людей, і ми піднімемось ще ближче до гирла вулкану на висоту 3555 метрів. Обіцяли синоптики на горі плюс 6 градусів. Перевірити не спало на думку, бо дошкульний вітер не давав відволіктись на ці думки. Та навіть сфотографуватись до пуття не давав – дітям там здалось занадто холодно.
Не дуже зручно «утеплятися» на горі, тому краще, мабуть, подбати про це заздалегідь, особливо, якщо йдеться по дітей. Очікувала, що прибудемо на невеличку зупинку з туалетом і можливо якоюсь «будкою» для очікування. Все було, але не так, як це вималювала збочена австрійськими зручностями в мандрівках уява. В місці очікування підйомника гуляє вітер (той самий крижаний). Якщо вийти на вулицю і пройтись кілька метрів, то теж є тепле маленьке приміщення з туалетом, але до нього ті, хто не хотів одягнутися раніше, вже встиг змерзнути ;). А ще у половини нашої компанії розболілась від перепаду висот голова. Але це все дрібниці, які зовсім не вплинули на настрій і на враження, але з цим теж треба рахуватися і по можливості запобігти.
Враховуючи названі моменти, на самій верхівці ми довго не затримались, але і цього часу було достатньо, щоб оглянутись навколо і помилуватись місцевою красою з густою хвилястою пеленою хмар трохи нижче, що більше нагадувала вершки, які хотілось зачерпнути великою ложкою або набрати у пригорщі і з’їсти (але ми не були голодні та й ложки не було :)) або пірнути в них.
Оглядовий майданчик збудовано над старим кратером – його контури добре вгадуються і їх можна гарно роздивитись (див. фото нижче). До нового кратера середньостатистичному відвідувачу доступу нема. На самій верхівці гори не можна затримуватись довше, ніж на годину – за встановленими тут правилами. Але довше за 20 хвилин і нема потреби.
Інша справа прогулянка нижче, на висоті початку канатної дороги. Там є і бажання, і можливості для прогулянок.
Висновки
Якщо кількома пунктами підсумувати, то:
- Не забути заздалегідь подбати про квитки
- Взяти додатковий одяг і крем від сонця
- Їхати повільно і обережно
- Мати багато вільного місця на телефоні, щоб зафіксувати чудові моменти;
