По гарячих слідах
Поки враження від поїздки на Родос ще свіжі – такі ж гарячі, як сувлакі, щойно зняті з жару, – розповім про нашу прогулянку Старим містом Родоса.
Вирушили ми туди в саму спеку – десь після 15 години. Сподівались на прихисток і затінок древніх кам’яних стін (вони й, справді, трішки рятували).
Вже за кілька хвилин нам відкрилися морські краєвиди міста з величезними туристичними лайнерами, які лагідно пестила бірюзова гладь води.
Спраглі нових вражень звернули ліворуч. Арка древнього муру вела до Старого міста, змішавшись із метушливим потоком туристів.
Перш ніж потрапити на вулички з різноманітним крамом, ми заглянули у дворик із залишками церкви Богородиці Бурзької (Panagia tou Bourgou) XIV століття. Колись тут височіла готична святиня часів лицарів Ордену святого Іоанна. Сьогодні тут залишилися лише кам’яні арки, що зберігають пам’ять про минулі століття.
Далі ми делікатно ухилилися від спокусливих запрошень офіціантів завітати до їхніх ресторанів (бо і так уже тріщали по умовних швах від місцевого all inclusive, яким зазвичай не зловживаємо 😉).
Дуже зваблювали своїми пропозиціями маленькі магазинчики, а особливо лляними платтями та солом’zybvb капелюшками. Не стримувалась і забігала то в один, то в інший. Водночас не хотілося витрачати дорогоцінний час на покупки – хай навіть такі приємні й потрібні.
Коли на мить захотілось загубитися
Старе місто Родоса манило далі – вузенькими кам’яними вуличками, старовинними будинками, маленькими двориками і тими деталями, через які хочеться безкінечно знімкувати, роздивлятися та запам’ятовувати.
І тут я просто прикипіла поглядом до пані з папугою на плечі, яка спокійно попрямувала кудись у своїх буденних справах. Неподалік два пани обмінюювалися, можливо, новинами. І це, мабуть, одна з найцікавіших особливостей Старого міста: поєднання минулого і сучасного, воно не перетворилося лише на музей для туристів. Воно досі має мешканців, тут проходять їхні будні й свята, а цією незвичною бруківкою, якою пощастило нам пройтися, колись ходили лицарі Ордену святого Іоанна, османи та мешканці інших епох.
Йдучи вздовж могутнього середньовічного муру Старого міста Родоса, я вирішила лише на хвильку звернути ліворуч, відокремившись від моїх супутників… І, як це часто буває в таких цікавих містах, «загубилася» майже на годину 😉 (в процесі погодивши з іншими).
Подалася до знаменитої Вулиці Лицарів, а потім – до Палацу Великого Магістра. Пройшлася ще однією вуличкою із сувенірами. А також багатьма іншими провулками, де туристів ставало все менше, а атмосфера Старого Родоса відкривалася зовсім по-іншому.
Пишні квітучі кущі, давні кам’яні споруди, морський бриз, сплетені з людським гомоном, створювали єдину симфонію – це і є давній Родос.
Тут ідеш наче сторінками підручника з історії, який раптом ожив. Його можна не лише читати, а й торкнутися рукою, пройтися його сторінками та почути відлуння тих, хто жив тут сотні років тому.
