Родос: Старе місто — наче йдеш сторінками підручника з історії, який раптом ожив…
Поки враження від поїздки на Родос ще свіжі – такі ж гарячі, як сувлакі, щойно зняті з жару, – розповім про нашу прогулянку Старим містом Родоса.
Вирушили ми туди в саму спеку – десь після 15 години, сподіваючись на прихисток і затінок древніх кам’яних стін (вони й, справді, трішки рятували).
Вже за кілька хвилин нам відкрилися морські краєвиди міста з величезними туристичними лайнерами, які лагідно пестила бірюзова гладь води.
Спраглі нових вражень звернули ліворуч – у арку древнього муру, яка вела до Старого міста, змішавшись із метушливим потоком туристів.
Перш ніж потрапити на вулички з різноманітним крамом, ми заглянули у дворик із залишками церкви Богородиці Бурзької (Panagia tou Bourgou) XIV століття. Колись тут височіла готична святиня часів лицарів Ордену святого Іоанна, а сьогодні залишилися лише кам’яні арки, що зберігають пам’ять про минулі століття.
Далі ми делікатно ухилилися від спокусливих запрошень офіціантів завітати до їхніх ресторанів (бо і так уже тріщали по умовних швах від місцевого all inclusive, яким зазвичай не зловживаємо 😉).
Дуже зваблювали своїми пропозиціями маленькі магазинчики, а особливо лляними платтями та капелюшками. Не стримувалась і забігала то в один, то в інший, та водночас не хотілося витрачати дорогоцінний час на покупки – хай навіть такі приємні й потрібні.
Старе місто Родоса манило далі – вузенькими кам’яними вуличками, старовинними будинками, маленькими двориками і тими деталями, через які хочеться безкінечно знімкувати, роздивлятися та запам’ятовувати.
І тут я просто прикипіла поглядом до пані з папугою на плечі, яка спокійно попрямувала кудись у своїх буденних справах, а неподалік два пани обмінюювалися, можливо, новинами. І це, мабуть, одна з найцікавіших особливостей Старого міста: поєднання минулого і сучасного, воно не перетворилося лише на музей для туристів. Воно досі має мешканців, тут проходять їхні будні й свята, а цією незвичною бруківкою, якою пощастило нам пройтися, колись ходили лицарі Ордену святого Іоанна, османи та мешканці інших епох.
Йдучи вздовж могутнього середньовічного муру Старого міста Родоса, я вирішила лише на хвильку звернути ліворуч, відокремившись від моїх супутників… і, як це часто буває в таких цікавих містах, «загубилася» майже на годину 😉 (в процесі погодивши з іншими).
Подалася до знаменитої Вулиці Лицарів, а потім – до Палацу Великого Магістра. Пройшлася ще однією вуличкою із сувенірами, а також багатьма іншими провулками, де туристів ставало все менше, а атмосфера Старого Родоса відкривалася зовсім по-іншому.
Пишні квітучі кущі, давні кам’яні споруди, морський бриз, сплетені з людським гомоном, створювали єдину симфонію – це і є давній Родос.
Тут ідеш наче сторінками підручника з історії, який раптом ожив: його можна не лише читати, а й торкнутися рукою, пройтися його сторінками та почути відлуння тих, хто жив тут сотні років тому.
