Вірші

Полісся – колиска слов’ян

 

І розступився мовчазно Дунай –
У мандри вирушив слов’янський світ.
У  хвилях невгамовних переселень,
В строкатому сплетінні сивих літ.

Здійнялась курява аж до небес –
Все далі просувались землероби.
Сягнули півдня до балканських веж,
Ступили сміло в Західну Європу.

Давали ймення горам і річкам.
Нові держави гордо поставали.
Чужинці у рукописних книжках
Описували звичаї та славу.

Як вирушали з раю на землі,
Любові голос вдосвіта рознісся:
«Живіть щасливо, діти! В добру путь!» –
Благословляло батьківське Полісся.

…Сьогодні – то Чорнобиль, то війна…
Регоче лихо, рветься до колиски.
Талантів – море, талану – катма.
Фальшиві пера в горе-літописців…

Та сходить сонце, як і сотні літ.
Надію пестить… Вміє люд терпіти.
Плекає змалку рідний Заповіт.
Тут далі родяться розумні гарні діти.

© Ірина Шушняк-Федоришин

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *