Полісся – колиска слов’ян
І розступився мовчазно Дунай –
У мандри вирушив слов’янський світ.
У хвилях невгамовних переселень,
В строкатому сплетінні сивих літ.
Здійнялась курява аж до небес –
Все далі просувались землероби.
Сягнули півдня до балканських веж,
Ступили сміло в Західну Європу.
Давали ймення горам і річкам.
Нові держави гордо поставали.
Чужинці у рукописних книжках
Описували звичаї та славу.
Як вирушали з раю на землі,
Любові голос вдосвіта рознісся:
«Живіть щасливо, діти! В добру путь!» –
Благословляло батьківське Полісся.
…Сьогодні – то Чорнобиль, то війна…
Регоче лихо, рветься до колиски.
Талантів – море, талану – катма.
Фальшиві пера в горе-літописців…
Та сходить сонце, як і сотні літ.
Надію пестить… Вміє люд терпіти.
Плекає змалку рідний Заповіт.
Тут далі родяться розумні гарні діти.
© Ірина Шушняк-Федоришин
