Просто-просто іти собі довго прямо  —  
Забути усі ахіллесові п'яти дня.
Читати жовтневих вітрів листки-телеграми
Гнітлива байдужість — лиш сон, а чи маячня. 
  
Давно не маленька — доросла, вразлива, пильна
По хмарах в калюжі пробіглась (і хай мені грець)
Пусте, що так боляче, гострий дощ ранить сильно
Одна у нас  місія — смуток звести нанівець.
  
Пора вже назад — на віддалений затишний острів 
У чаї гарячому є якась правда, повір!
Бувають хвилини – рятує і кінопростір. 
Обійми пухнастих ручок підносять до зір!  

 © Ірина Шушняк-Федоришин, 2016