Прихилився ангел до плеча.
У руках – струнких конвалій жменька.
Охоронцю світла, вибачай…
Сльози-роси скрапують дрібненько.
Розбивається кришталь об лід –
Вигадку весни лише моєї.
Миле рідне лагідне: «Привіт» –
крапелька цілющого єлею.
Пелюстки із дна кирпатих хмар
У дощах посипались духмяних –
Миті щастя поміж хвиль-примар
Ти збирай мені у них, коханий!
© Ірина Шушняк-Федоришин
Відень, 2013
Зображення: Алла Логова. Конвалії. 2011.
Крапельки до носа — з пів відра за зиму —
То пусте… Ти знаєш, що потрібно нині!
Вишлю тобі потім смайлика зі сонцем.
Ти мій сірооокий, диво-оборонцю!
Ти зі мною мужній і відважний, гречний,
На старості любитиму тебе ще більше
Сивобородий милий будеш дідуган.
Вже не писатиму тобі свої шалені вірші
І мабуть стихне
Що таке кохання? Це у ліжко кава? А чи поцілунки? Чи похід в кіно? Може мерехтливі Facebook Коментарі
Ти звив гніздечко в серці лиш для неї з осінніх урожаїв падолисту бо вірив – пряде доля веретеном любов пречисту. так пригортав […]
