Вірші

Жінка в бурю

Печальна постать із дитям малим,
З важкими невеселими думками
Іде крізь бурю з вітром крижаним
Натомленими босими ногами.
Ніхто не знає звідки і куди…
У кожного своє – сім’я, робота.
Ніхто їй спраглій не подасть води,
Не надіп’є гіркий полин скорботи.
Близьким тягар її кричущий біль –
У них тепло і радість у оселі
«Іди…», – благословляють мимовіль
І натякають поглядом на двері.
До милого прилине лиш здаля.
Його кохана інша пригортає.
Єдиний скарб – усміхнене маля,
Яке терпкої правдоньки не знає…
Лиш відчуває, що тривоги слід
Сховала мовчки в серці рідна мати,
Пішла в наповнений тернами світ
По крихтах сили у життя збирати…

© Ірина Шушняк-Федоришин

Зображення – звідси

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *