Літо і помідори
І тоді (коли маю хвильку) я іду до своїх помідорів
Зазираю прямісінько в очі — їм буяти, цвісти вже в пору
Розмовляю із ними про вічність і прості зачіпаєм теми
Хочу бути як день липневий, не нав’язую свої проблеми
Переймаюся їхнім світом, повідаю про особисте
Спека бродить цим тихим літом і пробіглася поміж листям
Висне мозок і в’януть квіти. Ще лишилися помідори
Вболіваю за їхні сили — вболівати за них не сором.
І коли вже дозріє липень, і розродяться помідори,
Тихим вечором потаємно про осіннє не поговорим.
© Ірина Шушняк-Федоришин
Facebook Коментарі
