І заразиться світ безмежною печаллю,
Коли від берегів твоїх відчалю…
На човнику світанків швидкокрилих,
Що зігрівали нас щасливчиків безсило.

В благенькій одежині із туманів…
Вберу вінок розкішної герані,
Змахну сльозу, що блисне малахітом,
І виглядатиму тебе жагучим літом…

Зведу маяк очікувань пестливих –
Хай жмуриться і пророкує диво.
А чайки розтривожені від жалю
Зітхатимуть у снах, де я скучаю…

© Ірина Шушняк-Федоришин

Збраження – Google