Прощання (з Райнер Марія Рільке)
Як я відчув що називається прощанням.
Як знаю: темне щось жорстоке, невразливе.
Звеличує сплетіння душ красиве,
За мить шматує марним сподіванням.
Як був без зброї, тільки споглядав.
Читати даліCategory: Вірші
Ти знаєш…
Крапельки до носа — з пів відра за зиму —
То пусте… Ти знаєш, що потрібно нині!
Вишлю тобі потім смайлика зі сонцем.
Ти мій сірооокий, диво-оборонцю!
Ти зі мною мужній і відважний, гречний,
Читати далі
Літо і помідори
І тоді (коли маю хвилину) я іду до своїх помідорів
Зазираю прямісінько в очі — їм буяти, цвісти вже в пору
Розмовляю із ними про вічність і прості зачіпаєм теми
Хочу бути як день липневий, не нав’язую свої проблеми
Переймаюся їхнім світом,
Читати далі
Місто
Гуде як вулик шумне місто
На повні груди.
На поверхах (як на гілках)
Розсілись люди
Тріщить метро, клекочуть рейки
дзвенить у вухах
ти вітер дня і новий хіт візьми
та слухай
Обіцянка
На старості любитиму тебе ще більше
Сивобородий милий будеш дідуган.
Вже не писатиму тобі свої шалені вірші
І мабуть стихне
На цій горі
Самотність не живе на цій горі,
де пригощаються веселкою світанки,
заклав на очі бриля водолій
похропує мов кіт безперестанку.
Панує тиша в плетиві гілок
спускається з небес прочанка гусінь
Поминальний
Коли немає слів, лиш тільки вічність.
На дзеркалах — квітчасті килими
В сльозах грудневих кригобіль зими
Грядуть свята безрадісні у січні
Кавове маленьке свято
Помиї із автомата — кавове маленьке свято
гарячі як її серце, смачні як його спокуса.
Дорога в бібліотеку. І сьорбає так завзято
зі пластика те дівчатко. І щось пригадалось зі Стуса.
Крихітка Мері
Крихітка Мері стискає постійно плечі.
Тремтить, наче лист осиковий, та не від самотності…
Ватка у вушках поруч з сережками-золотом.
Курток благеньких валіза, бо так надійніше